– Іди ти до чортової матері! Що я – повинен годувати твоїх старців?

Зажурився бідний та й пішов у ліс.

У лісі вила хуртовина, ноги по коліна загрузали в снігу. Він вибивався із сил і знов ішов, поки не вийшов на середину лісу. Дивиться – стоїть хатинка, а коло неї жінка.

– Здрастуйте, мамо! – каже він.

– А звідки ти знаєш, що я – твоя мати? – запитала вона.

Бідний і каже їй:

– Мамо, допоможіть мені в моєму горі.

– Чим же я тобі допоможу, сину? Є в мене волосяна торба. Можу її дати тобі.

Пішла вона в хату й винесла волосяну торбу. Він питає, як із нею поводитись. Чортова мати йому каже:

– Як захочеш їсти, то скажи: «Торбо, я їсти хочу!»

Подякував він і пішов додому. Іде по дорозі, і так йому їсти захотілося! Став серед дороги, розкрив торбу і каже:

– Торбо, я їсти хочу!

Тут і з’явилося все їстівне. Наївся він та й пішов додому з радощами. Був якраз Святий вечір. Діти його сиділи голодні. Він прийшов до хати та й каже дітям:

– Сідайте, діти, за стіл, та будемо вечеряти.

Жінка дивиться на нього і думає, що здурів чоловік.

Посідали діти круг столу, сіла і жінка. Потім сідає батько до столу. Поставив торбу на стіл і каже:

– Торбо, я їсти хочу!

Враз на столі з’явилися всі ласощі. Наїлися вони добре. Так і на другий день було. Прийшов син багатого брата й побачив, що вони їдять, то аж злякався. Пішов додому та й каже:

– У нас, тату, і воли є, і земля, а ми того не їмо, що дядько їсть.

Здивувався той, аж потилицю почухав. Пішов він до брата і каже:

– Де це ти грошей береш?

– А ти не знаєш? Є в мене волосяна торба.

– То проміняй мені її.

– За що?

– Я тобі дам дві пари волів, дві корови і сім десятин землі.

– Добре.

Взяв той брат торбу та й пішов додому. Скликав гостей, каже, щоб сідали за стіл. Люди посідали, знизують плечима за голим столом. Сів після всіх і хазяїн. Поклав він на стіл торбу та й каже:

– Торбо, я їсти хочу!

З’явилося на столі все, що треба було для гостей. Пили, їли та гуляли. І я там був, і мед я пив, по бороді текло, а в рот не попало.

У бідного брата воли здохли, а поле заросло бур’яном, занехаялось. Знов у сім’ї почався голод. Пішов він знов у ліс до чортової матері. Прийшов до хати, зустрівся з нею та й каже:

– Допоможіть мені, мамо!

– Чим же я тобі допоможу? В мене вже нема нічого. Тільки є ще золота торба, можу тобі дати.

Винесла вона торбу. Він і питає:

– Як же з нею поводитись?

– А так. Якщо треба буде тобі що, то ти кажи: «Хлопці, з торби!» А як не треба вже буде, то кажи: «Хлопці, в торбу!»

Подякував він бабі за ласку й пішов.

Ішов він з великою радістю, бо то ж була волосяна торба, а це – золота! Не стримався, став і каже: «Хлопці, з торби!» Торба відкрилась, і з неї вискочили чорти з киями й насіли на бідного. Добре вибили, що він ледве сказав: «Хлопці, в торбу!» Чорти зразу ж повскакували в торбу, і вона закрилась.

Прийшов він, бідний, додому сумний-сумний. Поклав торбу в сінях на полиці, сів у хаті й сидить – журиться. Діти голодні снують навколо батька.

От приходить син багатого брата. Увійшов у сіни й побачив золоту торбу. Побіг зразу ж додому та просто до батька:

– Тату, а в дядька вже золота торба є!

– Е-е-е, неправда!

– Так, тату, є! Сам на свої очі бачив.

Багатий брат, недовго думаючи, зразу ж побіг до бідного. Прийшов та й каже:

– Брате мій любий! Добридень!

– Здоров, брате!

– Як ти поживаєш? Із золотої торби всього добуваєш?

– Так.

– Проміняй мені, брате, цю золоту торбу.

Брат задумався, ніби йому її жалко було, потім сказав:

– А що даси за неї?

– Я тобі багато дам. Дам волосяну торбу, пару волів, три десятини землі і ще щось на додачу.

Це «ще щось» зацікавило бідного, і він запитав:

– А що воно за «ще щось»?

– Ну, грошей дам. А як буду сина женити – на весілля покличу.

– Добре, проміняю.

Пішов, приніс торбу й віддав багатому братові. Той йому віддав обіцяне. Прийшов він із золотою торбою додому. Скликав гостей багато-багато, надіючись, що золота торба дасть більше, ніж волосяна. Коли гості всі зійшлися, він запросив їх до столу. Гості посідали. Сів і сам хазяїн із золотою торбою. Люди дивувалися такому дивовищу. На торбі було написано «2», а під рискою – «1», що означало: два чорти на одного дурня. Торба була закрита. Він поставив її на стіл і каже:

– Торбо, я їсти хочу!

Але золота торба так і зосталась на місці закрита. Він трохи не одурів, що так осоромився. Вискочив з хати і побіг до брата. Брат уже спав. Він із силою постукав у вікно. Той прокинувся й чує:

– Брате, скажи, що їй казати?

– Кому?

– Та торбі!

– А-а, торбі. Кажи: «Хлопці, з торби!»

Багатий брат прибіг додому, сідає за стіл і каже:

– Хлопці, з торби!

Торба розчинилася, а з неї вискочили чорти з киями. Як насіли ті чорти на багатого брата, то йому й нудно стало. Та били чорти не тільки його, а всіх гостей-багачів. Він насилу вирвався з хати, побіг до брата, щоб той сказав, що робити з торбою, як чортів схаменути. Розбудив він брата своїми криками та зойками.

– Скажи, як далі?

– Що – як далі?

– Та що зробить, щоб чортів не стало?

– Скажи: «Хлопці, в торбу!»

Побіг додому він і всю дорогу кричав: «Хлопці, в торбу! Хлопці, в торбу!» Як ускочив до хати, а чорти вже в торбі.

Зосталась жінка удовою і вже зістарилася; сидить, журиться. Раніше-то степів було багато, на їх люди були не дуже голодні; так та жінка, горюючи, й каже:

– Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.

Іде той чорт, зробився мужиком і до неї в хату увійшов, каже:

– Здорова будь, бабо!

– Здоров!

– Я чув, що ти клопочешся, бо нема кому степу виорать?

– Клопочусь.

– То я тобі виорю.

Чорт заходивсь і виорав ниву; питається тієї баби:

– Що ми, – каже, – посіємо?

А баба йому:

– Посієм моркву, морква добре росте, а бадилля ще більше.

Чорт не знав, що з неї їсти, та думав, що бадилля. Баба його й питає:

– Як же ми будемо ділитися?

– Ділитися, – каже чорт, – будемо так: те, що зверху, те мені, а тобі – коріння.

Баба тільки усміхнулась, дума собі: добре!

От насіяли, вродила морква. Чорт забрав бадилля на в’язку й приносить додому. Ті, його чорти-товариші, й сміються:

– Каже, що він розумний. Де в біса! Його й баба обманула. Було б тобі те брать, що в землі, а не те, що зверху.

Він каже:

– От як піду на другий год, то я її обману.

На другий рік виорав їй ниву; приходить до баби й питає:

– Що посіємо?

– Мак, – каже баба.

Посіяли. Чорт старається та поливає. Ті лопуцьки ростуть великі, а маківки ще більші. Дозрів мак. Баба питає:

– Як ми будем ділитися?

А чорт і каже:

– Мені те, що в землі, а тобі – що зверху.

Баба маківки позрізувала, а чорт бадилля зв’язав і поніс додому. Чорти знову соромлять його. Він тоді спересердя каже:

– Піду сякої-такої віри бабу вб’ю.

Приходить він до тої баби, а вона й пита:

– Чого ти прийшов?

– Я тебе, бабо, вбити хочу.

Та баба йому й каже:

– Е, ти чорт, бісової віри, здоровий, іще й справді вб’єш мене, а треба битися по правилах.

– Як, – пита чорт, – по правилах?

– Візьми верхові вила, а я візьму качалку, та підем у хлів битися. (Вона знов його обманула).

Увійшли вони у хлів битися, той чорт зачепився за бантину ріжками, бо вила були довгі, а баба, де влучить чорта, там і б’є. Той чорт просить:

– Бабо, голубочко, на тобі верхові вила, а мені дай качалку та ходім надвір биться.

Оддав чорт бабі вила, а сам узяв у баби качалку й пішли надвір биться. Чорт маха качалкою кругом себе, а баба його вилами штурха. Чорт бачить, що біда, та хода! Прибіга додому, а з нього сміються і з дому проганяють, що два рази баба обманула, а на третій ще й побила. Той чорт тоді й пішов. Ходив-ходив голодний днів зо три; зайшов на степ, а мужик пеньки корчує. Чорт зробився чоловіком і каже: