— Я хочу отримати відповіді, — сказала Майя.

Ізабелла спромоглася кивнути.

— Гаразд, — сказала вона, — але спочатку мені треба випити трохи води.

Майя завагалася, тоді розвернулася до раковини, пустила воду, дістала склянку з шафки. У голові промайнула думка.

Це ж Ейлін дала їй ту приховану камеру.

Роздумуючи про це, вона піднесла склянку під кран. Наповнила до половини, повернулася до Ізабелли, а тоді почула дивне шипіння.

Майя закричала, коли біль, розпечений біль її поглинув.

Це було так, ніби їй просто в очі вдавлювали крихітні уламки битого скла. Коліна Майї підігнулися. Вона впала на підлогу.

Шипіння.

Звідкись із неба, повз печію, повз агонію до неї прийшла відповідь.

Ізабелла чимось бризнула в її обличчя.

Перцевий спрей.

Перцевий спрей не лише виїдав очі, від нього запалювалися слизові оболонки носа, рота та легень. Майя намагалася затримати дихання, щоби перець не заповнив легені, намагалася швидко кліпати, щоби сльози змили його. Але поки що не було ні полегшення, ні рятунку.

Майя не могла поворухнутися.

Вона чула, як хтось побіг і як зачинилися двері.

Ізабелла втекла.

— Мамо?

Майя дісталася ванної кімнати.

— З мамою все гаразд, люба. Намалюй мені щось, добре? Я за хвилинку повернуся.

— Ізабелла?

— З Ізабеллою теж усе гаразд. Вона скоро прийде.

Для того, щоби привести себе до ладу, вона витратила більше часу, ніж розраховувала. Її лють горіла так само, як очі. Перші десять хвилин Майя була повністю безпорадна, не могла чинити ворогові навіть найменшого опору. Нарешті біль і блювотні спазми минули. Майя перевела подих.

Промила очі, вимила шкіру засобом для миття посуду. Тоді почала себе картати.

Повернутися спиною до ворога. Яке аматорство.

Як вона могла бути такою дурепою?

Майя лютувала, здебільшого на себе, бо якось навіть повірила Ізабеллиному акторству, думаючи, що вона насправді могла нічого не знати. Тож утратила пильність. На одну мить. І ось що вийшло.

Хіба вона не бачила достатньо таких ситуацій, де одна помилка, на секунди втрачена концентрація призводили до втрачених життів? Хіба не вивчила найочевидніший з уроків?

Це більше не повториться.

Так, годі себе катувати. Пора запам’ятати, зробити висновки й іти далі.

А що далі?

Відповідь була очевидна. Відпочити ще кілька хвилин. Повністю відновити сили. Тоді вистежити Ізабеллу й змусити її говорити.

Задзеленчав дверний дзвінок.

Майя ще раз промила очі й попростувала до дверей. Спершу подумала, чи не взяти з собою зброю (ніяких більше помилок), але практично одразу ж побачила, що це детектив Кірс.

Він дивився на неї, поки вона відчиняла двері.

— Що за чортівня з вами сталася?

— Перцевий спрей.

— Повторіть ще раз?

— Ізабелла. Моя нянька.

— Ви серйозно?

— Ні, я просто дуже талановитий комік. Ніщо не розігріває публіку краще за жарти про няньку з балончиком перцевого спрею.

Роджер Кірс роздивився кімнату перед тим, як повернутися поглядом до Майї.

— Чому?

— Я дещо побачила на прихованій камері.

— У вас є прихована камера?

— Є, — вона знову подумала про те, як Ейлін дала їй пристрій, як порадила, де саме поставити. — У фоторамці.

— Господи. Ви… Ви побачили, як Ізабелла робить щось із…

— Що? — звісно ж, для копа природно подумати подібні речі. — Ні, нічого такого.

— Тоді я не впевнений, що розумію вас.

Майя завагалася щодо того, який шлях обрати, але знала, що лише прямий надасть їй захист у довгостроковій перспективі.

— Простіше буде показати вам.

Вона підійшла до лептопа на кухонній стійці. Кірс рушив за нею. Виглядав він спантеличено. Вона подумала, що зараз це спантеличення виросте вдесятеро.

Майя розвернула екран до нього. Перевела стрілку курсора на кнопку «відтворити», натиснула й чекала.

Нічого.

Перевірила US В-порт.

Картка зникла.

Вона пошукала на стійці, на підлозі навколо неї. І все зрозуміла.

— Що? — запитав Кірс.

Майя дихала глибоко й рівно. Їй необхідно зберігати спокій. Тепер вона дивилася на два-три кроки вперед, наче на завданні. Не можна думати лише про те, як поливати вогнем чорний позашляховик. Треба обміркувати відповідь. Спершу варто отримати якомога більше інформації, а вже потім робити різкі рухи, що можуть змінити життя.

Вона знала, на що це буде схоже. Якщо вибовкає про побачене на записі з прихованої камери, Кірс подумає, що вона несповна розуму. Чорт, це звучало повним божевіллям, навіть коли вона просто прокручувала таку думку в голові. Перцевий спрей залишив після себе тонке павутиння. Що саме тут сталося? Чи вона здатна зараз нормально мислити?

Не поспішай.

— Місіс Буркетт?

— Я просила звертатися до мене на ім’я.

Доказ її божевільних претензій, SD-картка, зник. Ізабелла забрала його. Напевно, наймудрішим вчинком Майї було б розібратися самостійно. А проте, якщо вона так вчинить, якщо зараз не скаже, а потім картка повернеться…

— Мабуть, її забрала Ізабелла.

— Що забрала?

— SD-картку.

— Що, після того, як напала на вас із перцевим спреєм?

— Так, — сказала Майя, відчайдушно намагаючись звучати авторитетно.

— То вона бризкає вам в очі спреєм, хапає відеокартку і тоді — що? Утікає?

— Так.

Кірс кивнув.

— Що на ній було?

Майя глянула на канапу. Лілі повністю поглинув величезний пазл із тваринами з чотирьох частин.

— Я бачила там чоловіка.

— Чоловіка?

— Так. На відео. Лілі сиділа в нього на колінах.

— Овва, — сказав Кірс. — Припускаю, це був незнайомець?

— Ні.

— Ви його знаєте?

Вона кивнула.

— То хто це був?

— Ви мені не повірите. Скажете, що я марю, і це буде цілком зрозуміло.

— А ви спробуйте.

— То був Джо.

Слід віддати йому належне: Кірс не скривився, не зітхнув, не подивився на неї так, ніби вона найбожевільніша людина в історії світу.

— Ясно, — промовив так, наче теж намагався тримати себе в руках. — То відео було старе?

— Перепрошую?

— Може, воно було зняте, поки Джо ще був живий? Можливо, ви думали, що вже записали щось на нього…

— Я поставила приховану камеру вже після вбивства.

Кірс стояв і слухав.

— На плівці вказана дата — відео записане вчора, — вела далі Майя.

— Але…

Тиша.

Потім:

— Ви ж знаєте, що це неможливо.

— Знаю, — сказала Майя.

Вони дивились одне на одного. Сенсу переконувати його не було. Натомість Майя змінила тему.

— Чому ви прийшли?

— Треба, щоб ви приїхали у відділок.

— Навіщо?

— Не можу сказати. Але це дуже важливо.

У дитсадку «Зростання» чергувала та сама усміхнена юнка.

— О, я вас пам’ятаю, — сказала вона й нахилилася до Лілі. — І тебе теж пам’ятаю. Привіт, Лілі!

Лілі промовчала. Жінки лишили її з кубиками й пішли до кабінету.

— Я готова записати її до вас, — сказала Майя.

— Чудово! Коли хочете почати?

— Негайно.

— Ем, це трохи незвично. Зазвичай нам потрібно два тижні на обробку заяви.

— Від нас несподівано пішла нянька.

— Прикро це чути, але…

— Міс… вибачте, забула ваше ім'я.

— Кітті Шам.

— Так, міс Кітті. Перепрошую, ви бачите отам зелене авто?

Кітті визирнула з вікна. Її очі звузилися.

— Вам хтось докучає? Викликати поліцію?

— Ні. Розумієте, це поліцейське авто під прикриттям. Мого чоловіка нещодавно вбили.

— Я читала, — сказала Кігті. — Мої співчуття.

— Дякую. Справа в тому, що офіцер нині мусить доправити мене до відділку. Я не знаю для чого. Він просто заїхав за мною. Тож я маю вибір. Я можу взяти Лілі з собою, поки мене розпитуватимуть про вбивство її батька…

— Місіс Буркетт?

— Майя.

— Майє, — Кітті досі не зводила очей з авто Кірса. — Ви знаєте, як завантажити наш додаток на телефон?