— Де вона?

Кей занесла руку й відвісила йому такого потужного ляпаса, що в нього аж голова закинулася, а поріз на лівій щоці знову почав кровоточити. Том ухопив її за волосся та направив обличчям у свій кулак. На мить Кей здалося, що її ніс вибухнув. Вона закричала, набрала повітря, щоб закричати знову, але закашлялася від власної крові. Тепер її охопив жах. Вона ніколи не думала, що у світі може існувати стільки жаху. Цей божевільний сучий син збирався її вбити.

Вона кричала і кричала, поки кулак Тома не заїхав їй в живіт, вибивши з неї все повітря, і вона захекалася. Кей стала хекати й кашляти одночасно і на якусь моторошну мить вирішила, що задихнеться.

— Де вона?

Кей захитала головою:

— Не… бачила її, — вимовила вона, хапаючи повітря ротом. — Поліція… ти сядеш у тюрму… придурок…

Він ривком поставив її на ноги, і Кей відчула, як у плечі щось хруснуло. Спалахнув новий біль, такий сильний, що їй стало млосно. Том розвернув її, тримаючи за руку, а потім викрутив цю руку їй за спину. Кей закусила нижню губу та пообіцяла собі, що більше не кричатиме.

— Де вона?

Кей похитала головою.

Том знову смикнув її за руку, так сильно, що аж крекнув. Його гаряче дихання потрапляло прямо їй у вухо. Кей відчула, як її стиснутий правий кулак б’є по її ж лівій лопатці, і вона закричала, коли там знову щось хруснуло, на цей раз сильніше.

— Де вона?

— …знаю…

— Що?

— Я не ЗНАЮ!

Він пустив та відштовхнув її. Схлипуючи, Кей повалилася на підлогу, з носа струменіла кривава юшка. Потім пролунав мелодійний звук, ніби щось розбилося, і коли Кей озирнулася, Том уже схилився над нею. Він відбив вершечок іншої вази, цього разу з вотерфордського кришталю.[607] Він тримав вазу за денце, зупинивши зазубрену горловину в кількох дюймах від її обличчя. Вона витріщилася на гостре скло, мов зачарована.

— Дай-но я тобі дещо поясню, — промовив він, випльовуючи слова вперемішку з гарячим повітрям, — ти скажеш мені, куди вона поїхала, або збиратимеш обличчя з підлоги. У тебе три секунди, може, менше. Коли я злюся, час біжить швидше.

«Моє обличчя», — подумала вона й здалася… чи прогнулася, як вам більше до вподоби. Вирішальною стала думка про те, що це чудовисько поріже їй обличчя битою горловиною вотерфордської вази.

— Вона поїхала додому, — схлипнула Кей, — до рідного міста. Деррі. Є таке місце, Деррі, в штаті Мейн.

— На чому вона поїхала?

— Сіла на а-а-а-автобус до Мілуокі. Звідти хотіла добиратися літаком.

— От пизда драна! — скрикнув Том, підводячись. Він бездумно описав велике півколо по кімнаті, скуйовджуючи своє волосся, так що воно тепер стирчало в різні боки.

— Ах ти пизда, ах ти дірка тупа, ах ти манда відполірована!

Він підхопив витончену дерев’яну статуетку (яка була в Кей, відколи їй виповнилося двадцять два) у формі чоловіка й жінки, що займалися коханням, і пожбурив у камін, де вона розлетілася на шматки. Том помітив своє відображення в дзеркалі над каміном і на мить застиг із виряченими очима, наче побачив привида. А потім знову накинувся на Кей. Він дістав щось із кишені своєї спортивної куртки, і з тупим здивуванням жінка побачила перед собою книжку в м’якій палітурці. Обкладинка була майже чорна, окрім назви, написаної червоними блискучими літерами та малюнка, на якому кілька молодих людей стояли на кручі понад річкою. «Чорні пороги».

— Що це за хрін?

— А? Що?

— Денбро, Денбро.

Він нетерпляче махав книгою перед її обличчям, а потім ударив нею Кей. Щока запалала від болю, а потім по шкірі розійшовся жар, наче від червоного розпеченого вугілля.

— Де він?

Кей починала розуміти.

— Вони були друзями, У дитинстві. Вони обоє виросли в Деррі.

Том ще раз огрів її книгою, цього разу по іншій щоці.

— Прошу, — схлипнула вона, — будь ласка, Томе.

Він підсунув до неї вінтажного стільця на тонких гнутих ніжках, розвернув спинкою та сів на нього. Обличчя Тома, що позирало на неї поверх спинки стільця, нагадувало гелловінський гарбуз із прорізаними отворами.

— Слухай сюди, — сказав він. — Послухай свого старого дядька Томмі. Можеш це зробити, сучко, чи ти вже спалила свого ліфчика?[608]

Вона кивнула. Вона відчувала гарячий, мідний присмак крові в горлі. Плече горіло вогнем. Вона молилася, аби то був не перелом, а звичайний вивих. «Але це ще не найгірше. Моє обличчя, він збирався порізати мені обличчя…»

— Якщо ти подзвониш у поліцію й скажеш, що я тут був, то я стану все заперечувати. Ти ні хуя не доведеш. У покоївки вихідний, тож маємо такий собі інтим на двох. Звісно, мене все одно можуть заарештувати, як ти гадаєш?

Кей усвідомила, що знову киває, неначе до голови була прив’язана мотузка, за яку хтось смикав.

— Атож. І що я зроблю? Внесу заставу та швиденько повернуся до тебе. Твої цицьки знайдуть на кухонному столі, а очі плаватимуть в акваріумі. Ти мене зрозуміла? Ти зрозуміла свого старого дядька Томмі?

Кей знову розридалася. За мотузку досі хтось смикав — голова моталася вгору й униз.

— Чому?

— Що? Я… я не…

— Прокинься, щоб тебе! Чому вона поїхала туди?

— Я не знаю! — скрикнула Кей.

Він пригрозив їй розбитою вазою.

— Я не знаю, — сказала вона тихіше. — Прошу. Вона не сказала мені. Прошу, не кривдь мене.

Він кинув вазу в смітник і підвівся.

Він пішов, цей незграбний чоловік-ведмідь, похиливши голову й не озираючись.

Вона кинулася слідом і замкнула двері. Вона побігла на кухню та замкнула двері з чорного ходу. На мить замислившись, вона пошкандибала нагору (так швидко, наскільки дозволяв біль у животі) та замкнула скляні двері, що виходили на балкон другого поверху. Раптом він вирішить ковзнути вгору по одній з колон і залізти всередину. Він був травмованим, але, окрім того, божевільним.

Вона вперше підійшла до телефону та вже опустила руку на слухавку, коли згадала його слова.

«Внесу заставу та швиденько повернуся до тебе… твої цицьки на кухонному столі, а очі в акваріумі».

Кей відсмикнула руку від телефона.

Потім вона пішла у ванну й поглянула на свій ніс, схожий на перестиглий помідор, і синець на все око. Вона не заплакала, бо сором і страх були сильнішими за сльози. «Ох, Бев, люба, я зробила все, що могла, — подумала вона, — але моє обличчя… він сказав, що поріже мені обличчя…»

В аптечці знайшлися «Дарвон» і «Валіум». Вона повагалася, а потім взяла по пігулці з кожної пачки. Вона пішла в дім Сестер Милосердя по допомогу та зустріла відомого нам лікаря Ґеффіна, який зараз був єдиним чоловіком у цілому світі, чия смерть не викликала б у Кей бурхливої радості.

А звідти — знову додому, знову додому, джиґеті-джоґ.[609]

Вона підійшла до вікна в спальні та поглянула надвір. Сонце майже закотилося за обрій. На Східному узбережжі зараз пізні сутінки, напевне, в Мейні година сьома.

Що робити з копами, ти вирішиш пізніше. Зараз головне — попередити Беверлі.

«Було б набагато легше, — подумала Кей, — якби ти, моя люба Беверлі, розказала мені, де збираєшся зупинитися. Гадаю, ти сама ще не знала».

Вона кинула курити два роки тому, проте в шухляді столу тримала пачку «Пел Мел» — про всяк випадок. Вона дістала одну сигарету, затягнулася й скривилась. Останнього разу вона курила з цієї пачки десь у грудні 1982 року, і ця крихітка була залежаною, наче поправка про рівність прав у сенаті штату Іллінойс. Кей усе одно курила, примруживши одне око від диму, друге ж мружилося саме по собі, та й баста. Дякуючи Тому Рогану.

Сутужно вправляючись лівою рукою (той сучий син вивихнув їй робочу руку), вона набрала довідкову штату Мейн і запросила назви та телефонні номери всіх готелів і мотелів у Деррі.