— Тож так чи інак, а він у тебе вже два місяці.

— Так.

— І шоку ніякого не було?

— Ні, нічого й близько такого.

— А в тебе не було такого під час гри, скажімо, в риболовлю, що ти не відчувала, що робиться навколо?

Містер і місіс Скотт помітно хвилюються, але Діна тільки поблажливо всміхається.

— Ви маєте на увазі, щось ніби гіпноз? Ахалай-махалай?

— Я точно не можу сказати, що саме маю на увазі, але хай буде гіпноз.

— Нє-а, — бадьоро відповідає Діна. — Та й та рибалочка ну геть тупа. Для маленьких зовсім. Треба такою штукою типу джойстика закидати сіть рибалки Джо, ага? І за те, скільки риби ловиш, очки дають. Але це занадто просто. Єдина причина, з якої я інколи цю гру відкриваю, — це щоб побачити, чи рожеві рибки ще не починають цифри показувати.

— Цифри?

— Атож. У листі, що додавався до гри, про них пояснювалося. Я причепила собі над столом, бо отой мопед хочу виграти. Хочете, покажу?

— Звичайно, хочу!

Коли дівчинка біжить нагору по лист, Ходжес питає, чи можна вийти до туалету. Опинившись там, розстібає сорочку і роздивляється лівий бік, що пульсує. Здається, він трохи розпух і на дотик гарячуватий, але чоловік схиляється до думки, що йому це здається. Він спускає воду і п’є ще дві білі таблетки. Так добре? — питає він свій бік. Чи не був би ти ласкавий посидіти тихо й дати мені тут усе повирішувати?

Діна вже відтерла з обличчя більшу частину гриму, і тепер Ходжесові нескладно уявити її і трьох подружок дев’яти-десятирічними дівчатками, як вони їдуть на свій перший у житті концерт, збуджено-веселі, наче мексиканські стрибучі боби в мікрохвильовці. Діна вручає Ходжесові лист, який додавався до гри.

На «шапці» зображений схід сонця, а над ним дугою написано «SUNRISE SOLUTIONS», такого цілком можна було б очікувати, тільки це зображення мало нагадує будь-який відомий детективові логотип корпорації. У цього сонця на диво аматорський вигляд: немовби оригінал малювали від руки. Це стандартний лист, куди вставлено ім’я дівчинки, щоб він відчувався як більш особисте звертання. Та в ці дні і в цю пору хіба когось таким одуриш, коли навіть масові розсилки від страхових компаній і «адвокати-стерв’ятники»[39] усе персоналізують.

Шановна Діно Скотт!

Вітаємо! Сподіваємося, Вам сподобається наша ігрова консоль «Zappit», у яку вже завантажено для Вас 65 веселих і цікавих ігор. Також у пристрої є вбудований Wi-Fi, тож Ви можете завітати на Ваші улюблені інтернет-сайти і завантажувати книжки як член Кола Читачів Sunrise! Ви отримуєте цей БЕЗКОШТОВНИЙ ПОДАРУНОК як компенсацію за пропущений концерт, але, звичайно, ми сподіваємося, що Ви розкажете всім Вашим друзям про чудові враження від «Zappit». Але це ще не все! Перевіряйте демо-екран гри «Риболовля» і натискайте на рожевих рибок, бо одного дня (коли саме, дізнаєтеся вже тоді!) Ви натискатимете на них — і вони перетворюватимуться на цифри! Якщо рибки, яких Ви торкнетеся, складуться в одне з наведених нижче чисел, Ви виграєте ЧУДОВИЙ ПРИЗ! Але цифри видно тільки недовгий час, тож ПЕРЕВІРЯЙТЕ ЧАСТІШЕ! А на додачу до цієї приємності — тримайте зв’язок з іншими в нашому «Zappit Club»: заходьте на zeethend.com, і там Ви зможете й отримати свій приз, якщо Вам пощастить! Велике спасибі Вам від усієї компанії «Sunrise Solutions» і всієї команди «Zappit»!

Далі був нерозбірливий підпис, більше схожий на якусь каляку-маляку. А нижче стояло:

1034 = подарунковий сертифікат на $ 25 у «Deb»

1781 = подарункова картка на $ 40 у «Atom Arcade»

1946 = подарунковий сертифікат на $ 50 у кінотеатрах мережі «Carmike»

7459 = мопед-скутер «Wave» 50 см³ (Гран-прі)

— І що, ти справді повірила в оцю лабуду? — питає Карл Скотт.

Хоча питання було поставлене з усмішкою, Діна вибухає:

— Гаразд, я дурна, можеш мене пристрелити!

Карл обіймає дочку і цілує у скроню.

— Знаєш що? Я б у твоєму віці теж не промовчав би.

— А ти перевіряла тих рожевих рибок, Діно? — питає Ходжес.

— Так, раз чи двічі на день. Це насправді складніше, ніж гра: рожеві швидкі. Треба зосереджуватися.

А то як же, думає Ходжес. Йому це все подобається дедалі менше.

— Але цифр не було, ні?

— Поки що ні.

— Можна мені взяти? — питає він, показуючи на «заппіт». Він міркує, чи сказати дівчинці, що потім поверне, але вирішує цього не робити. У нього є серйозні сумніви, що він це робитиме. — І лист?

— З однією умовою, — каже Діна.

Ходжес, у якого починає минатися біль, знаходить у собі сили всміхнутися:

— Ну, давай, дитино, з якою?

— Перевіряйте рожевих рибок, і, якщо виграється одне з тих чисел, цур, приз мені!

— Домовилися! — каже Ходжес, думаючи: хтось хоче дати тобі приз, Діно, тільки сумніваюсь я, що то буде мопед чи подарунковий сертифікат на кіно. Він бере «заппіт» і лист і встає. — Дуже вам дякую, що приділили мені час!

— Завжди будь ласка, — каже Карл. — А коли ви з’ясуєте, що то була за чортівня, нам розкажете?

— Неодмінно! — відказує Ходжес. — І ще питаннячко, Діно, і якщо воно прозвучить по-дурному, то не забувай, мені вже до сімдесяти йде!

Дівчинка всміхається:

— У нас у школі містер Мортон каже, що буває лише одне дурне питання…

— …і це те, яке ви не поставили, звичайно! Я і сам завжди це так відчував, то ось воно. У школі вашій про це всі знають, так? Про безкоштовні консолі, рибок з номерами і призи?

— І не лише в нашій, в усіх інших також. Твіттер, Фейсбук, Пінтрест, Yik Yak… воно все так працює.

— І той, хто був на концерті й може це довести, має право отримати такий?

— Угу.

— А що Бетсі ДеВітт? Вона теж отримала «заппіт»?

Діна насуплює брови:

— Ні, і дивно це навіть, бо в неї є фотографії з того вечора і вона надіслала одну на сайт. Але вона не так швидко це зробила, як я, вона все постійно робить в останній момент, то вони там, мабуть, уже скінчилися. Так усе можна проспати.

Ходжес знову дякує Скоттам за приділений йому час, бажає Діні успіху на сцені і виходить до своєї машини. Коли сідає за кермо, усередині так зимно, що видно пару з рота. Знову вилазить біль: потужно пульсує чотири рази. Ходжес перечікує напад зі стиснутими зубами, тепер уже переконуючи себе, що гостріший біль — це від нервів, адже він тепер знає, що з ним не гаразд, але переконати себе до кінця не дуже вдається. Два дні раптово здаються шалено довгим чеканням лікування, але він чекатиме. Мусить чекати, бо йому сяйнув жахливий здогад. Піт Гантлі в це не повірить, а Іззі Джейнз узагалі подумає, що його на «швидкій» треба везти до найближчої божевільні. Ходжес і сам не до кінця вірить у це, але всі деталі складаються докупи, і, хоча картина виглядає дико, в ній є певна огидна логіка.

Він заводить «пріус» і розвертає його в бік дому: звідти він зателефонує Холлі й запитає, чи «Sunrise Solutions» коли-небудь спонсорували турне «Довколишніх». Потім подивиться телевізор. А коли вже не зможе вдавати цікавість до того, що там показують, ляже в ліжко й без сну чекатиме ранку.

Тільки от його дуже цікавить зелений «заппіт».

Аж так цікавить, що він просто не може дочекатися. На півдорозі між Оллґуд-плейс і Гарпер-роуд він під’їжджає до довгої будівлі з крамничками, паркується навпроти хімчистки, зачиненої на ніч, і вмикає пристрій. Той яскраво спалахує білим, потім з’являється червона літера Z, стає дедалі більшою, наближається, доки скісна її частина червонить увесь екран. За мить пристрій знову спалахує білим і з’являється повідомлення: «ЛАСКАВО ПРОСИМО У СВІТ ZAPPIT! МИ ЛЮБИМО ІГРИ! ДЛЯ ПОЧАТКУ НАТИСНІТЬ БУДЬ-ЯКУ КЛАВІШУ АБО ПРОВЕДІТЬ ПАЛЬЦЕМ ПО ЕКРАНУ!»

Ходжес проводить по екрану пальцем, і акуратними рядами з’являються іконки ігор. Деякі є версіями тих, у які свого часу гралася в торговельних центрах його Еллі, коли була маленька: «Космічні загарбники», «Ослячий конг», «Пакмен» із отією жовтою пикою, яка крапки їсть. Були тут і різноманітні пасьянси, на які підсіла Дженіс Еллертон, і багато всякої іншої всячини, про яку Ходжес навіть не чув.