Другий знімок-полароїд, зроблений Батею, виштовхнув перший із щілини. Той, перевертаючись у повітрі, із глухим звуком упав на стіл. Проте здавалося, що цей звук був значно важчий від того, який міг видати квадратик обробленого хімікатами картону. Сонячний пес заповнив собою вже весь кадр. На передньому плані була його неймовірна голова, чорні прірви очей, повні зубиськ щелепи. Його череп, здавалося, видовжувався вперед, наче куля чи крапля води, швидкість собакоістоти, поєднана зі щораз коротшою відстанню між нею та об’єктивом, зробили зображення ще менш розбірливим. Тепер лише можна було розібрати верхівку паркану позаду потвори. Її масивні зігнуті плечі заступили решту кадру.

Знизу зображення, відбиваючи млисте світло, з’явилася краватка-боло з Кевінового дня народження, яка лежала поряд із камерою «Сан» у його шухляді.

— Майже дістав те, лярвин син, — сказав Батя високим знавіснілим голосом. Його очі були засліплені світлом. Він не бачив ані пса, ані камери. Він бачив лише безголосу зозулю, котра стала місією його життя. — Ти в мене, бляха, співатимеш! Я тебе змушу!

СПАЛАХ!

Третій знімок виштовхнув другий зі щілини, який упав надто швидко, радше як уламок каменю, аніж квадратик картону. Коли він ударився об стіл, то вгризся в старезний потріпаний нотатник. У повітрі розлетілися дрібні скалки з дерев’яної поверхні столу.

На цьому знімку голова пса була ще менш виразною. Тепер це було довге пасмо плоті, що надавало зображенню химерного, майже тривимірного вигляду.

На третьому знімку, що й досі стирчав зі щілини внизу камери, писок Сонячного пса знову чіткішав. Це було неймовірно, оскільки він стояв уже впритул до об’єктива, настільки близько, що це нагадувало морду якоїсь морської потвори.

— Трясця, досі щось не те, — сказав Батя.

Його палець знову натиснув кнопку спуску «Полароїда».

Кевін, біжучи, підіймався східцями «Емпоріум Ґалоріум». Джон Делеван потягнувся до нього, але, захопивши лише повітря за дюйм від розтріпаного краю Кевінової сорочки, спіткнувся й упав на долоні. Вони зісковзнули з другої верхньої сходинки. Численні дрібні скалки пов’їдалися в його руки.

— Кевіне!

Кевін підвів погляд, на якусь мить світ майже потонув у одному з тих сліпучих білих спалахів. Цього разу ревіння було гучнішим. Це був звук скаженої тварини, яка от-от розламає ґрати власної клітки. Містер Делеван побачив Кевіна з опущеною головою, що рукою прикривав очі від сліпучого блиску. Він бачив, як тріщини блискавично розповзаються вікнами вітрини.

— Кевіне, стереж…

Шибка луснула назовні блискотливими бризками, тож містер Делеван прикрив голову. Скло з пронизливим звуком пролітало повз нього. Він відчував, як воно впинається в його волосся, обидві щоки були роздряпані. Та жодний уламок скла не уп’явся надто глибоко ані в чоловіка, ані в хлопця, оскільки майже всі відламки були дуже дрібними.

Почувся хрускотливий тріск. Підвівши погляд, Джон побачив, що Кевін зайшов у приміщення, саме так, як раніше він і пропонував хлопцеві. Кевін штовхнув тепер уже незасклені двері плечем, проломивши старі, трухляві дошки.

— КЕВІНЕ, ЩОБ ТЕБЕ! — заревів Джон. Він звівся, ледь не впавши, на одне коліно, тоді нахилився вперед і помчав за сином.

Батя подумав, що щось трапилося з дурнуватим годинником із зозулею. Щось недобре.

Він вибивав знову й знову. Це було погано, але це ще не все. Поки Батя тримав його, він важчав… і так само, здавалося, щомиті ставав нестерпно пекучішим.

Меррілл поглянув на нього, і зненацька йому закортіло на всю горлянку заревіти від жаху, та щелепи, здавалося, були міцно стягнуті мотузкою.

Він раптом усвідомив, що осліпнув, а також збагнув, що в його руках зовсім не годинник із зозулею.

Батя спробував розтиснути руки, що мертвою хваткою взялися за камеру, і з жахом зрозумів, що не може розчепити пальців. Вага камери наче непомірна зросла. Крім того, ця клята штукенція й далі ставала щораз жаркішою. Сірий пластик корпусу камери почав диміти між посинілими пальцями Баті.

Його правий вказівний палець, як скалічена муха, поповз угору до червоної кнопки затвора.

— Ні, — пробурмотів він, а тоді знову, благаючи: — Будь ласка…

Та палець на те не зважав. Він доповз до червоної кнопки і саме намацав її, коли Кевін ударом плеча вибив двері. Скло з дверних шибок тріснуло й розлетілося бризками.

Батя не натиснув кнопки. Навіть осліплий, навіть відчуваючи, як шкіра на його пальцях почала обвуглюватися, він знав, що не натискав тої кнопки. Та коли його палець намацав її, сила тяжіння, здавалося, подвоїлася, а тоді потроїлася. Він силкувався втримати пальця подалі від кнопки. Та це було наче спробувати поприсідати на поверхні Юпітера.

— Покинь! — закричав малий десь із глибин темряви. — Покинь її, покинь її!

— Ні! — відгукнувся Батя. — НЕ МОЖУ!

Червона кнопка повільно почала переміщуватися у вихідну позицію.

Кевін стояв, розсунувши ноги, схилившись над камерою, яку вони із батьком принесли з «Ла-Вердьєр», коробка з-під неї валялася біля його ніг. Він зумів натиснути кнопку, яка вивільняла передню частину камери на шарнірі, відкривши широкий отвір для заправлення плівки. Кевін намагався запхнути туди один із фільмпаків, але той не залазив — так, наче камера теж виявилася зрадником, що, можливо, співчував своїй сестричці.

Батя знову закричав, та цього разу не було жодних слів, лише невиразний крик болю й страху. Кевін зачув запах гарячого пластику й обпеченої плоті. Він підвів погляд і побачив, що «Полароїд» плавився, навсправжки плавився, у задерев’янілих руках старого. Його квадратний силует перетворювався на химерний покороблений обрис. Якимсь неймовірним чином скло з видошукача та лінз об’єктива також обернулося на пластик. Замість того щоб луснути чи вискочити з деформованого контуру камери, ті скельця видовжилися й обвисли, перетворившись на пару гротескних очей, неначе ті, що на масці трагедії.

Темний пластик, немов гарячий віск, густими потічками стікав пальцями й долонями Баті, випікаючи борозенки в його плоті. Хоч пластик і припікав рани, та Кевін бачив, як кров цівками збігала обабіч цих потічків, скрапуючи на поверхню столу гарячими крапельками, що шкварчали, мов розпечений жир.

— Та плівка ще досі загорнута! — загукав позаду нього батько, вивівши Кевіна із заціпеніння. — Розгорни її! Дай сюди!

Джон обхопив його руками, штовхнувши так сильно, що ледь не повалив додолу. Він вихопив фільмпак, що ще й досі був в обгортковому папері, і надірвав краєчок. Тоді зняв його.

— ДОПОМОЖІТЬ! — заверещав Батя.

— Хутчіш! — вигукнув Джон Делеван, давши Кевінові новенький фільмпак. — Хутчіш!

Шкварчання гарячої плоті. Парування гарячої крові на столі, яка забила фонтанами після того, як більші вени та артерії в пальцях і на долонях Баті почали розлазитися. Розплавлений пластик розтікся його лівим зап’ястям і пучком вен, що прилягали до поверхні шкіри. Вони спочатку порскали кров’ю, наче вода крізь зогнилу прокладку, що почала протікати в декількох місцях, а тоді, під невтримним тиском, просто розпалися на клапті.

Батя завищав немов тварина.

Кевін спробував знову запхнути фільмпак, викрикнувши «Блядство!», коли той знову не хотів залазити.

— Не тим боком! — закричав містер Делеван.

Він спробував вихопити камеру в Кевіна, але хлопець відсахнувся, полишивши батька з клаптиком своєї сорочки. Кевін дістав фільмпак. На якусь мить той затремтів, ледь не впавши додолу у його пальцях, яким — він відчував — так і кортіло стиснутися в кулак і розтрощити його.

Тоді Кевін зосередився, повернув його, вставив фільмпак і міцно заклацнув передок фотокамери, який безвільно звисав донизу, наче якась істота з поламаною шиєю.

Батя знову завищав, і раптом

СПАЛАХ!

Цього разу Кевін неначе побував у самому серці сонця, що вмить спалахнуло надновою зорею. Він почувався так, ніби його тінь відмежували від п’ят і прикували до стіни. Що, принаймні частково, було схоже на правду, оскільки всю стіну позаду нього за якусь мить затопило спалахом, який пронизав її тисячами божевільних променів, окрім тієї ділянки, куди падала його тінь. Його чіткий контур, мов вирізьблена аплікація, вкрив татуюванням стіну, на якій виднівся Кевінів лікоть, здійнятий у швидкому порусі, попри те що рука, яка відкинула те завмерле зображення позаду, підносила затиснуту в руці камеру до його обличчя.