Їй не вдавалося згадати. Було щось, що вона мала йому розповісти. Але зараз це вже не мало жодного значення.

— Розмовляй зі мною, Маро.

— Ти повернувся за мною.

— Я захищаю свої інвестиції.

«Інвестиції».

— Я щаслива, що залила кров’ю твою сорочку.

— Запишу це на твій рахунок.

Тепер вона згадала. Він мусив вибачитися.

— Скажи, що тобі шкода.

— Чому?

— Просто скажи.

Вона не почула його відповіді. Замість цього світ став чорним, як воронове крило.

— Забираймося звідси! — вигукнув Каз, щойно дошкутильгав до шхуни, тримаючи Інеж на руках. Вітрила вже були напнуті, і за кілька секунд вони виплили з гавані, хоча й не так швидко, як він цього прагнув. Бреккер знав, що мав би знайти для подорожі кілька Верескунів, але їх було до дідька складно роздобути.

На палубі царював хаос: усі горлали й намагалися якнайшвидше вивести шхуну до відкритого моря.

— Шпехте! — гукнув Бреккер чоловіка, котрого призначив капітаном цієї посудини. Це був колишній моряк, що добре порався з ножем, зазнав важких часів і завершив свою кар’єру, застрягши на нижніх щаблях у лавах Покидьків. — Приведи свій екіпаж у відповідну форму, поки я не почав зносити голови.

Шпехт відсалютував і тієї ж миті схаменувся. Він більше не служив на флоті, а Каз не був командиром.

Бреккерова нога жахливо боліла, гірше, ніж будь-коли відтоді, як він зламав її, упавши з даху банку неподалік від Ґельдстрат. Можливо, кістка знову тріснула. Вага Інеж не допомагала боротися з болем, але коли Джаспер перегородив йому дорогу, щоб допомогти, Каз демонстративно пройшов повз хлопця.

— Де Ніна? — буркнув Бреккер.

— Перевіряє поранених унизу. Про мене вона вже подбала. — Каз помітив тьмяні сліди засохлої крові на Джасперовому стегні. — Вілан дістав кілька ушкоджень під час бійки. Давай допоможу…

— Геть із дороги, — відрубав Каз і рвонув до трапа, котрий вів до трюму.

Він знайшов Ніну, котра зцілювала Вілана у вузькому приміщенні. Долоні дівчини злітали над хлопцевою рукою, зшиваючи докупи плоть, розірвану кулею. Це була звичайна подряпина.

— Посунься, — наказав Бреккер, і Вілан ледь не сповз зі столу.

— Я не закінчила, — почала була Ніна, але кинула оком на Інеж. — Святі, — вигукнула вона, — що сталося?!

— Ножова рана.

Тісна каюта була освітлена кількома яскравими ліхтарями. На полиці біля пляшки з камфорою висилася купка чистих бинтів. Каз обережно поклав Інеж на стіл, прикручений до підлоги палуби.

— Дуже багато крові, — тихенько зітхнувши, зауважила Ніна.

— Допоможи їй.

— Казе, я Серцетлумачниця, а не справжня Цілителька.

— Вона помре до того, як нам удасться відшукати справжнього. Берися до роботи.

— Ти затуляєш мені світло.

Каз зробив крок у бік коридору. Інеж лежала на столі абсолютно нерухомо, її осяйна смаглява шкіра темнішала в хиткому світлі гасових ламп.

Він був живим завдяки Інеж. Вони всі. Їм удалося вибратися з глухого кута лише тому, що Інеж не дала ворогам оточити їх. Каз був знайомий зі смертю. І зараз він відчував її присутність на кораблі. Вона глипала на них своїми очицями й готувалася забрати Мару. Каз був наскрізь просякнутий дівочою кров’ю.

— Оскільки ти не допомагаєш, можеш іти собі, — сказала Ніна, не поглянувши на нього. — Ти змушуєш мене нервуватися.

Каз повагався, потім рушив туди, звідки вони прийшли, зупинившись, лише щоб витягти чисту сорочку з іншої каюти. Бійка в доках не мала б так шокувати його, навіть вибити з колії, тим не менше він був збентежений.

Щось усередині саднило й муляло. Те знайоме відчуття, яке ні на мить не полишало його, коли він був хлопчиком, у ті перші розпачливі дні по смерті Джорді.

«Скажи, що тобі шкода», — це останнє, що промовила Інеж. Чому вона хотіла, щоб він перепросив? Так багато варіантів. Тисячі злочинів. Тисячі дурнуватих кепкувань.

На палубі він вдихнув на повні груди морське повітря, спостерігаючи, як гавань і Кеттердам зникають за обрієм.

— Що за чортівня сталася? — поцікавився Джаспер. Він спирався на бильця. Гвинтівка стояла поруч із хлопцем. Волосся в нього було сплутане, а зіниці — розширені. Він здавався п’яним або щойно висмикнутим із чийогось ліжка. Поруч у нападі нудоти через бильця перехилився Гелвар. Він, вочевидь, не був моряком. Через якийсь час їм варто знову закувати ноги Матаяса в кайдани.

— Нас заманили до засідки, — відгукнувся Вілан зі свого сідальця на баковій палубі. Він підтягнув угору рукав і торкався пальцями червоної плямки в тому місці, де була рана, яку залікувала Ніна.

Джаспер кинув на нього нищівний погляд.

— Приватні домашні вчителі з університетів — і подивіться, чого навчилася ця дитинка. «Нас заманили до засідки».

Вілан зашарівся.

— Годі вже називати мене дитинкою. Ми практично однолітки.

— Тобі не сподобаються інші імена, які в мене з тобою асоціюються. Я знаю, що нас заманили до засідки. Це не пояснює того, як вони дізналися, що ми будемо тут. Може, Великий Болліґер був не єдиним шпигуном Чорних Вістер серед Покидьків?

— Ґілзові не стало б ані мізків, ані ресурсів, щоб самому вдарити у відповідь так швидко й так потужно, — сказав Каз.

— Ти впевнений? Бо те, що сталося, нагадує дуже сильний удар.

— Зараз запитаємо. — Каз покульгав туди, де Ротті закував Оумена.

— Я штрикнув Мару, — хихотів Оумен, коли Каз помітив його скрученим на землі доку. — Я добряче штрикнув її.

Каз подивився на кров на Оуменових стегнах і мовив:

— Схоже, що вона тебе теж.

Але вона, мабуть, промахнулася, інакше б Оумен уже не базікав. Бреккер штурхнув вибивайла й наказав Ротті подбати про того, поки він пошукає Інеж.

Тепер Гелвар і Джаспер тягли головоріза, руки якого були зв’язані, до огорожі.

— Підніміть його.

Однією могутньою рукою Гелвар звів Оумена на ноги.

Той шкірився, над широким чолом куйовдилася копиця жорсткого прямого білого волосся.

— Чому б тобі не розповісти мені, що змусило силу-силенну Чорних Вістер повстати цієї ночі, — почав Каз.

— Ми завинили тобі.

— Гучну вуличну бійку з оголеними револьверами й тридцятьма людьми? Щось мені так не здається.

Оумен заіржав:

— Ґілзові не до вподоби, коли хтось перемагає його.

— Ґілзові мізки помістилися б до носака мого черевика, а Великий Болліґер був його єдиним джерелом інформації серед Покидьків.

— Може, він…

Каз перервав здорованя:

— Я хочу, щоб ти дуже добре подумав, Оумене. Ґілз, імовірно, вважає, що ти мертвий, тож нам немає про що торгуватися. Я зроблю з тобою все, що захочу.

Оумен плюнув йому в обличчя.

Каз дістав носовичка з кишені пальта й ретельно витер лице. Він подумав про Інеж, яка досі лежала на столі, згадав її невелику вагу у своїх руках.

— Тримайте його, — наказав він Джасперові та фієрданцеві.

Каз струснув рукавом пальта, і в його долоні опинився ніж для устриць. Він завжди мав із собою хоча б два ножі, заховані десь в одязі. Хоча насправді цей він навіть не брав до уваги — охайний, навмисне мініатюрний ніж.

Він акуратно вдарив навідліг навскіс через Оуменове око — від чола до вилиці — і, перш ніж той зміг набрати повітря, щоб заволати, зробив другий розріз у протилежному напрямку. X вийшов майже ідеальний. Тепер Оумен заволав.

Каз витер начисто свого ножа й повернув його до рукава, а потім устромив пальці в рукавичках до Оуменової очної орбіти. Той верещав і відсахувався, поки Каз вичавлював його очне яблуко, оголював нерв, схожий на криваве коріння. Кров залила головорізове обличчя.

Бреккер почув, як блює Вілан. Він кинув око на палубу й запхав свого просякнутого слиною носовичка до заглибини, де воно колись було. Потім схопив Оумена за щелепу, залишаючи своїми рукавичками червоні сліди на підборідді вибивайла. Кожна його дія була гладенькою, точною, наче він тасував карти у «Воронячому клубі» чи відмикав нескладний замок, але його лють була жаркою, божевільною й досі незнайомою. Щось усередині надірвалося.