Та хіба вона могла бути впевнена в цьому, дивлячись на нього зараз? Може, саме таким Матаяс був насправді, а образ, який вона собі уявляла протягом минулого року, був лише ілюзією.

— Мені потрібно доглядати за Інеж, — повідомила вона, бажаючи, щоб він швидше пішов геть.

Гелвар не пішов. Натомість запитав:

— Ти взагалі думала про мене, Ніно? Чи заважав я тобі спокійно спати?

Вона знизала плечима.

— Корпуснійці можуть спати, коли захочуть.

Насправді вона не могла контролювати свої сни.

— Сон — справжня розкіш у Пекельних Воротах. Це небезпечно. Але коли я спав, мені снилася ти.

Її голова смикнулася.

— Правда, — запевнив хлопець. — Щоразу, як я заплющував очі.

— І що відбувалося в цих снах? — наважилася запитати вона, прагнучи почути відповідь і побоюючись одночасно.

— Жахливі речі. Найгірші з можливих тортур. Ти повільно топила мене. Ти підпалювала серце в моїх грудях. Ти сліпила мене.

— Я була справжньою потворою.

— Потворою, незайманкою, сніжною феєю. Ти цілувала мене, нашіптувала мені на вухо різні історії. Ти співала мені й оберігала мене, поки я спав. Я прокидався, переслідуваний твоїм сміхом.

— Ти завжди ненавидів мій сміх.

— Я любив твій сміх, Ніно. І твоє шалене серце воїна. Я, мабуть, любив також і тебе.

Мабуть, любив. Колись. До того, як вона зрадила його. Ці слова шмагнули її груди болем.

Ніна знала, що мала б змовчати, але не могла впоратися із собою:

— А що робив ти, Матаясе? Що робив зі мною ти у своїх снах? Корабель легенько нахилився. Ліхтарі захиталися. Матаясові очі палали синім вогнем.

— Усе, що хотів, — відповів він і повернувся, щоб піти геть. — Усе.

Вийшовши на палубу, Матаяс попрямував просто до загорожі. Усі ці канальні щури й мешканці нетрів швидко призвичаїлися до хитавиці, бо й так весь час перестрибували з одного човна на інший на водних шляхах Кеттердама. Лише той простак, Вілан, здавався напруженим. Він виглядав так само жалюгідно, як Матаяс почувався.

Легше велося на свіжому повітрі, де можна було вдивлятися в обрій. Під час перебування серед дрюскеле хлопець спромігся здійснити кілька морських рейсів, але завжди почувався впевненіше на твердій землі чи кризі. Було принизливо, що ці чужаки бачили, як він блює, перехилившись через огорожу, утрете за кілька годин.

Добре, що хоча б Ніна не стала свідком цієї виняткової ганьби. Він згадував її в тій каюті, як вона прислуговує смаглявій дівчині, наче втілення доброзичливості й занепокоєння. І виснаженості. Вона здавалася такою втомленою. «Це була помилка», — сказала Ніна. Звинуватити його в торгівлі рабами, кинути на керчинський корабель і запроторити до в’язниці? Вона стверджувала, що намагалася виправити те, що накоїла. Та навіть якщо це було правдою, яке це мало значення? У таких, як вона, немає честі. І Ніна це довела.

Хтось зварив каву, і Матаяс бачив, як екіпаж п’є її з мідних горняток із керамічними кришками. У голові з’явилася думка віднести горнятко Ніні, але він одразу ж розчавив її. Він не мав дбати про неї чи казати Бреккерові, що їй потрібно відпочити. Матаяс міцно стиснув пальці, розглядаючи вкриті струпами кісточки. Ніна посіяла в ньому зерня слабкості.

Бреккер зробив Матаясові знак підійти на бак, туди, де він, Джаспер і Вілан зібралися, щоб перевірити мапи Льодового Двору подалі від очей і вух екіпажу. Погляд на ці плани був наче ніж у серце. Стіни, брами, вартові. Усе це мало б переконати цих дурників не йти туди, але, очевидно, він був так само дурним, як і решта.

— Чому тут усе без назв? — поцікавився Бреккер, тицяючи в план.

— Я не знаю фієрданської, а нам потрібно, щоб усі деталі були абсолютно правильні, — відгукнувся Вілан. — Гелвар може це зробити. — Він відсахнувся, побачивши Матаясів вираз обличчя. — Я лише виконую свою роботу. Припини на мене так люто зиркати.

— Ні, — проревів Матаяс.

— Ось, — сказав Каз, простягаючи йому крихітний прозорий диск, що мерехтів у променях сонця. Сам демон опустився на бочку й прихилився до щогли, піднявши хвору ногу на мотузяну бухту. Проклятущий ціпок тулився йому до стегна. Матаясові подобалося уявляти, як він розламає його на друзки й згодує Казові одну за одною.

— Це що?

— Один із новітніх равканських винаходів.

Вілан підвів голову.

— Я думав, він займався демонструванням.

— Він займається всім, — пояснив Джаспер.

— Устроміть це собі межи задні зуби, — пояснив Каз, передаючи диски іншим. — Але не розгризай…

Вілан почав плюватися, кашляти й роздирати собі рота. Прозора плівочка натяглася межи його вуст і напиналася, наче жаб’яча шия, коли хлопець намагався вдихнути. Погляд панічно метушився зліва направо.

Джаспер зареготав, а Каз лише похитав головою.

— Я казав тобі не розгризати, Вілане. Дихай носом.

Хлопчик кілька разів глибоко вдихнув, ніздрі розширилися.

— Обережніше, — попередив Джаспер. — Ще знепритомнієш.

— Що це? — запитав Матаяс, досі тримаючи диск на долоні.

Каз заштовхав свою пігулку глибоко до рота й запхав її собі межи зуби.

— Балін. Планував приберегти його, але після цієї засідки я вже не певен, що чекає на нас у відкритому морі. Якщо ви опинитеся у воді й не зможете вдихнути, розгойдайте її і розкусіть. Це дасть вам повітря на десять додаткових хвилин. Якщо панікуватимете — менше, — додав, багатозначно глипнувши на Вілана, і простягнув хлопчині ще один балін. — Обережніше з цим, — і тицьнув пальцем у мапу Льодового Двору. — Назви, Гелваре. Усі.

Матаяс неохоче взяв перо й чорнила, котрі розклав Вілан, і почав шкрябати назви будівель і навколишніх шляхів. Чомусь, коли він робив це власноруч, виникало відчуття ще більшої зради. Якась частина Матаяса розмірковувала, чи вдасться йому знайти можливість відділитися від групи, коли вони дістануться до місця, викрити їхнє розташування та як нагороду отримати прихильність уряду, коли повернеться додому. Чи хто-небудь у Льодовому Дворі хоча б упізнає його? Імовірно, люди вважали його мертвим, жертвою корабельної катастрофи, що вбила його найближчих друзів і командира Брума. Він не мав жодних доказів, що дійсно є собою. Він буде просто чужинцем, котрому не місце в Льодовому Дворі, а тоді вже його ніхто не слухатиме…

— Ти вагаєшся, — зауважив Бреккер, вивчаючи Матаяса своїми темними очима.

Гелвар проігнорував тремтіння, що охопило його. Іноді здавалося, наче демон може читати думки.

— Я кажу тобі те, що мені відомо.

— Твоє сумління втручається в спогади. Пам’ятай про умови нашої угоди, Гелваре.

— Гаразд, — буркнув Матаяс, хоча гнів усередині зростав. — Ти хочеш почути мою експертну думку? Твій план не спрацює.

— Ти навіть не знаєш мого плану.

— Увійти через в’язницю, вийти через посольство.

— Для початку.

— Це неможливо зробити. Сектор в’язниці цілком ізольований від решти території Льодового Двору. Він не з’єднується з посольством. Немає шляху, котрим можна дістатися з одного пункту в інший.

— Але дах там є, чи не так?

— Ти не зможеш вилізти на дах, — задоволено пояснив Матаяс. — Дрюскеле витратили три місяці на тренування разом із в’язнями-гришниками й вартовими. Я був у в’язниці, там немає доступу на дах саме з цієї причини: якщо комусь пощастить вийти зі своєї камери, нам не потрібно, щоб він бігав по всьому Льодовому Двору. Тюрма цілком відрізана від двох інших секторів зовнішнього кола. Якщо ти вже потрапив усередину, залишишся там.

— Завжди є шлях назовні. — Каз узяв зі стосу паперів мапу в’язниці. — П’ять поверхів, так? Зона оформлення й чотири поверхи з камерами. А що ж тут, у підвалі?

— Нічого. Пральня й сміттєспалювач.

— Сміттєспалювач?

— Так, там спалюють одяг ув’язнених, коли вони прибувають. Це роблять, щоб запобігти чумі, але… — Щойно ці слова вилетіли з Матаясового рота, він зрозумів, що задумав Бреккер. — Святий Джеле, ти хочеш, щоб ми лізли шість поверхів угору шахтою сміттєспалювача?