— Коли він працює?

— Якщо я правильно пам’ятаю, рано вранці, але навіть без вогню ми…

— Він не думає, що лізтимемо ми, — зауважила Ніна, з’являючись із трюму.

Каз випростався на стільці.

— Хто наглядає за Інеж?

— Ротті, — відповіла дівчина. — Я за хвилинку повернуся. Мені потрібно було лише трохи свіжого повітря. І не вдавай, що непокоїшся через Інеж, якщо збираєшся змусити її лізти шість поверхів угору комином із самою лише мотузкою й молитвою.

— Мара впорається.

— Мара — шістнадцятирічна дівчинка, котра цієї самої миті лежить непритомна на столі. Вона може не пережити навіть цієї ночі.

— Переживе, — виголосив Каз, і щось дикунське майнуло в його погляді. Матаяс подумав, що Бреккер витягне дівчину із самісінького пекла, якщо буде потрібно.

Джаспер узяв гвинтівку та протер її м’якою ганчіркою.

— Чому ми базікаємо про розміри коминів, коли маємо більшу проблему?

— Це яку ж? — поцікавився Каз, хоча Матаяс чітко бачив, що він знає відповідь.

— Ми не маємо права вирушати за Бо Юл-Баюром, якщо до справи взявся Пекка Роллінз.

— Хто такий Пекка Роллінз? — запитав Матаяс, перекочуючи в роті химерні слова. Керчинські імена не мали жодної величі. Він знав, що цей чоловік — ватажок банди, яка наповнює свої кишені прибутком із Пекельних Дійств. Це вже було досить погано, а Матаяс відчував, що є ще щось.

Вілан здригнувся, здираючи з губ якусь гумову речовину.

— Усього-на-всього найвагоміший і найгірший ділок у цілому Кеттердамі. Він має гроші, яких ми не маємо, зв’язки, яких у нас нема, та, імовірно, фору на старті.

Джаспер кивнув.

— Цього разу Вілан не помиляється. Якщо якимсь дивом нам удасться викрасти Бо Юл-Баюра, перш ніж це зробить Роллінз, щойно він дізнається, що це ми випередили його, вважай нас усіх мертвими.

— Пекка Роллінз — бос Бочки, — мовив Каз. — Не більше й не менше. Не перетворюйте його на якесь безсмертне створіння.

«Тут відбувається щось іще», — подумав Матаяс. Бреккер більше не дослухався до того жорстокого бурмотіння, що, здавалося, керувало ним, коли вбивав Оумена. Але в його словах досі вчувалася болісна напруженість. Матаяс був переконаний, що Каз Бреккер ненавидить Пекку Роллінза, і не лише тому, що той підірвав їхній корабель і найняв головорізів, щоб постріляли їх. Ця ненависть нагадувала про старі рани й давню неприязнь.

Джаспер відхилився й мовив:

— Ти думаєш, Пер Гаскель прикриє тобі спину, коли дізнається, що ти перебіг дорогу Пецці Роллінзу? Гадаєш, стариганові потрібна ця війна?

Каз похитав головою, і Матаяс помітив на його обличчі справжнє розчарування.

— Пекка Роллінз не прийшов у цей світ убраним в оксамит і купаючись у крюґе. Ви досі думаєте обмежено, як Пер Гаскель. Саме так, як люди на кшталт Роллінза й чекають від вас. Ми впораємося із цим завданням і поділимо винагороду, ми будемо легендами Бочки. Ми будемо компанією, котра перевершила Пекку Роллінза.

— Може, нам варто забути про підступ із півночі, — запропонував Вілан. — Якщо екіпаж Пекки має фору, нам варто плисти прямісінько до Дієрнгольму.

— У гавані будуть натовпи охорони, — заперечив Каз. — Я вже не кажу про звичайних митних агентів і правоохоронців.

— З півдня? Через Равку?

— Той кордон ретельно контролюють, — підказала Ніна.

— Але він довгий, — додав Матаяс.

— Та ми не можемо дізнатися, у якому місці він найбільш вразливий, — заперечила дівчина. — Хіба ти володієш якимись магічними знаннями про те, які вартові вежі й застави функціонують. Окрім того, якщо ввійдемо з боку Равки, нам доведеться боротися з равканцями й фієрданцями.

Те, що вона казала, мало сенс, але це дратувало Гелвара. У Фієрді жінки так не розмовляли, вони не могли висловлюватися щодо військових чи стратегічних питань. Але Ніна завжди була саме такою.

— Ми увірвемося з півночі, як і планували, — мовив Каз.

Джаспер ударився кілька разів головою об обшивку корабля й звів очі до небес:

— Гаразд. Але якщо Пекка Роллінз уб’є нас усіх, я збираюся змусити Віланів привид навчити мій привид грати на флейті, щоб роздратувати твій привид так, аби його чорти хапали.

Бреккерові уста скривилися:

— Я найму Матаясів привид, щоб надер твою примарну дупу.

— Мій привид не знатиметься з твоїм привидом, — повідомив Матаяс манірно й сам здивувався, чи не вивітрився, бува, на морському повітрі його мозок.

Усе боліло. І чому кімната крутилася?

Інеж повільно приходила до тями, думки плуталися. Вона пам’ятала реальний дотик Оуменового ножа, те, як дряпалася контейнерами, як кричали люди, поки вона висіла в повітрі, ухопившись кінчиками пальців: «Спускайся, Маро!» Але Каз повернувся за нею, щоб урятувати свою інвестицію. Вони, мабуть, таки потрапили на «Феролінд».

Вона спробувала перевернутися, але біль був занадто гострим, тож довелося вдовольнитися поворотом голови. Ніна дрімала на табуретці, що приткнулася в кутку за столом, долоня Інеж міцно вчепилася в руку дівчини.

— Ніно, — каркнула вона. Здавалося, горло хтось вистелив колючою вовною.

Ніна рвучко прокинулася.

— Я не сплю, — бовкнула вона, потім утупилася затуманеним поглядом в Інеж. — Ти прокинулася. — Ніна сіла пряміше. — Ох, святі, ти прокинулася!

І розревілася.

Інеж спробувала сісти, але заледве могла підвести голову.

— Ні, ні, — заспокоїла її Ніна. — Не намагайся рухатися, просто відпочивай.

— З тобою все гаразд?

Ніна засміялася крізь сльози.

— Зі мною все добре. Це тебе порізали. Не знаю навіть, що зі мною коїться. Набагато легше вбивати людей, ніж піклуватися про них.

Інеж змигнула, і дівчата знову розсміялися.

— Ой-ой-ой-ой-ой, — застогнала Інеж. — Не сміши мене, це жахливо боляче.

Ніна здригнулася.

— Як ти насправді почуваєшся?

— Болить, але не нестерпно. Хочеться пити.

Серцетлумачниця простягнула їй бляшане горнятко, повне холодної води.

— Ось свіженька. Учора дощило.

Інеж обережно сьорбнула, дозволивши Ніні притримати свою голову.

— Як довго я була у відключці?

— Три дні, майже чотири. Джаспер ледь не довів нас до божевілля. Здається, я не бачила, щоб він хоч дві хвилинки посидів спокійно. — Вона різко звелася на рівні. — Треба сказати Казові, що ти прокинулася! Ми думали…

— Зачекай, — перервала її Інеж, хапаючи за руку. — Можна не казати йому просто зараз?

Ніна знову сіла, на виду з’явився задумливий вираз.

— Звичайно, але…

— Не кажи йому до ранку. — Інеж замовкла. — Зараз ніч, чи не так?

— Так. Власне, щойно минула північ.

— Ми знаємо, хто напав на нас у гавані?

— Пекка Роллінз. Він найняв Чорних Вістер й Голених Дурників, щоб не дати нам вийти з П’ятої гавані.

— Як вони дізналися, звідки ми вирушатимемо?

— Ми точно не знаємо…

— Я бачила Оумена.

— Оумен мертвий. Каз убив його.

— Він справді це зробив?

— Каз убив купу людей. Ротті бачив, як він узявся за Чорних Вістер, котрі загнали тебе на ті контейнери. Якщо не помиляюся, він точно сказав таке: «Там було достатньо крові, щоб перефарбувати док у червоний».

Інеж заплющила очі.

— Занадто багато смертей.

Смерть завжди блукала довкола них у Бочці. Але так близько до Інеж вона підкралася вперше.

— Він боявся за тебе.

— Каз нічого не боїться.

— Тобі варто було побачити його обличчя, коли він тебе сюди приніс.

— Я дуже цінна інвестиція.

У Ніни відвисла щелепа.

— Тільки не кажи, що він бовкнув таке.

— Звісно ж, він так сказав. Ну, гаразд, про цінну я вигадала сама.