— А знаєш що? — звернувся до неї Гільґард. — Ось візьмемо поїдемо зараз до тебе додому й побалакаємо з нею. От буде сміху!

Ярвен покрутила головою й відповіла:

— Вона ще на роботі.

— Тоді їдьмо до неї на роботу! — сказав Гільґард.

Він говорив дуже впевнено, і на якусь мить Ярвен майже повірила в те, що з цього щось вийде.

— Вона розгнівається, — пробурмотіла Ярвен. — Вона не любить, коли їй заважають.

Кіношники перезирнулися.

— Розумієш, — озвався Рупертус, — це лише…

— Нам треба побалакати з нею ще сьогодні, — сказав Гільґард. — Тому що… остаточне рішення має бути ухвалене вже наприкінці цього тижня, а ухвалюємо його не ми.

Ярвен нічого не розуміла.

— Режисер, певна річ, теж захоче сказати своє слово, — озвалася Тяркс. Схоже, вона все ще сподівалася, що режисер зупинить свій вибір на якійсь іншій дівчині. — А також продюсер. Остаточне рішення ми, звісно, не можемо ухвалити тут, у якомусь… провінційному заїзді! Для цього нам доведеться летіти на кіностудію.

— Летіти? — прошепотіла Ярвен.

Зала в неї перед очима пішла обертом. Тремтячими пальцями Ярвен розстебнула ранця, дістала останнього свого бутерброда й відкусила. Хліб уже зачерствів, і краї обох скибок позадиралися. Та помалу Ярвен заспокоїлась.

— О, та в тебе, бачу, вовчий апетит! — вигукнув, засміявшись, Гільґард. — Звичайно, треба летіти. А то чому ж ми цей кастинг влаштували саме в п’ятницю, як ти гадаєш? Щоб одразу після нього полетіти з нашою кандидаткою на кіностудію і до кінця вихідних остаточно все з’ясувати.

— Он як! — промурмотіла Ярвен.

Для неї це означало остаточний кінець.

— А твою матір ми можемо, звичайно, взяти з собою! — сказала Тяркс. Голос її лунав суворо, навіть коли вона казала щось приємне. — Ти ж бо не повинна летіти з нами сама!

Ярвен дожувала останній шматочок і скрушно промовила:

— У вихідні на курсах у неї завше стільки роботи! Адже в будні майже всі клієнти працюють. А відмовити їм вона теж не може.

Кіношники перезирнулись.

— Якби ми знали, що це буде так складно… — проказала Тяркс.

— То візьміть Тіну! — вигукнула Ярвен. — Батько й мати їй дозволять, жодних сумнівів! Ще й самі з нею полетять! Візьміть Тіну!

Нараз у неї наче камінь з душі спав. Її вибрали, з-поміж усіх дівчат найкраща харизма в неї, і тепер значення мало лише це. Решта, що чекало попереду, все одно її лякало. Ану ж режисер скаже, що насправді вона грати взагалі не вміє? Або перед камерою вона надто хвилюватиметься?

Те, що її вибрали, було просто чудово. Але зніматись у фільмі вона, мабуть, таки не мала жодного бажання.

— Це ти про дівчину, котра була тут перед тобою? — поцікавився Гільґард. — Ти на мене не ображайсь, Ярвен, але про неї взагалі не може бути й мови.

— Між вами двома — цілі світи! — сказав Рупертус, не звертаючи уваги на нищівний погляд пані Тяркс. — Ні, я справді не маю жодного сумніву…

— На який номер можна зателефонувати твоїй матері? — зітхнув Гільґард. — Зараз, негайно!

— Вона буде дуже невдоволена! — сказала Ярвен, одначе взяла олівця, якого їй подав Гільґард, і написала номер телефону в готелі. — Їй не можна заважати!

Вигляд у Гільґарда був сердитий.

— Ти, бачу, таки ще геть не зрозуміла, про що тут ідеться! — заявив він. — Це — шанс усього твого життя! Ми тут ведемо мову про грандіозний, міжнародний фільм! Ні, все ж таки ми дозволимо собі на хвилинку потурбувати твою матір! — І, набравши номер, рушив через залу в її протилежний куток. Певно, не хотів, щоб Ярвен чула його розмову.

Ярвен опустила погляд у підлогу. Її здивувало те, як скоро Гільґард заговорив у слухавку. Видно, мама саме була у вестибюлі, поряд з адміністраторською.

Розмова тривала досить довго. Схоже, мама не готова була так одразу дати згоду. Час від часу Гільґард широко поводив рукою, так ніби на другому кінці мама могла його побачити. Нарешті він гучно засміявся й вигукнув:

— Прекрасно! Дякую! У вас не донька, а просто чудо! — І закрив мобільний телефон.

— Ху! — видихнув він і поклав руку на плече Ярвен. — Так, це була справді нелегка робота! Добре, що ти мене попередила!

Ярвен спантеличено дивилася на нього.

— Дала згоду, — сказав Гільґард і тепер навіть покуйовдив Ярвен коси. — Вона збагнула, що це для тебе може означати. І що не має права ставати доньці поперек дороги, коли трапляється такий шанс. Вона в тебе трохи той… боязка, еге? Але мені пощастило її переконати.

«Добре, що я встигла з’їсти бутерброда, — подумала Ярвен. — А то б зараз беркицьнулась на підлогу!»

— Сказала, що надішле тобі есемеску, — додав Гільґард. — Ти рада? Це шанс твого життя!

Ярвен кивнула головою. Усе це здавалося їй якимсь нереальним.

— О, а ось і есемеска! — сказала вона, почувши, як подав голос її мобільний телефон, і дістала його з ранця.

Висвітився номер маминого телефону. Вона надіслала навіть аж три повідомлення поспіль, і спершу Ярвен ненароком відкрила не те. Потім знайшла потрібне й почала читати.

«Люба Ярвен! — писала мама. — Спочатку ця ідея викликала в мене неабияке побоювання, але отой милий юнак мене таки переконав. Я теж вважаю, що ти не повинна пропустити свого шансу. Ти ж бо знаєш, у вихідні я однаково мушу працювати, і, гадаю, буде непогано, якщо ти, попри все, трохи розвієшся. Бажаю тобі приємно провести час, доцю! В останні роки я тобі, мабуть, не все дозволяла. Великого-великого тобі успіху! Час від часу подавай про себе звістку, найкраще — надсилай SMS. Люблю тебе. Мама».

«Ох, мамо, мамо…. — подумала Ярвен. — Люба моя мамо! А ти нарешті таки навчилася вводити в есемески й великі літери!»

Вона вже й не пригадувала, коли востаннє проймалася до матері такою ніжністю.

Дорогою вони заїхали до Ярвен додому, і вона взяла зубну щітку й нічну піжаму, а також переміну одягу на два дні. Чоловіки лишилися в машині; нагору з Ярвен піднялася тільки Тяркс і зачекала в передпокої. Скидалося на те, що вона все ще була схильна вибрати замість Ярвен котрусь іншу з дівчат.

По-справжньому Ярвен усвідомила, що все це їй не сниться, аж тоді, коли вони всі четверо вже сіли в машину, яку Ярвен з Тіною побачили ще опівдні перед школою. Вона розуміла, що від щастя, власне, мала б співати, але натомість почувалася лише схвильованою й наляканою.

«Хоч би Тіна була поруч! — подумала Ярвен. — Або хтось із знайомих, байдуже хто. Не така вже я і смілива. Просто взяти й поїхати з трьома чужими людьми в аеропорт, а звідти на вихідні полетіти на кіностудію, про яку я навіть не знаю, де вона…»

— Ось ми й приїхали! — сказав Гільґард і, всміхнувшись, обернувся до Ярвен. — Я візьму з багажника твою сумку.

Ярвен злякано визирнула з вікна машини й спитала:

— Хіба це аеропорт?

Під’їзна алея, невеличкий майданчик для паркування автомобілів, будівля з антеною радіолокатора на даху, а далі — поля й пасовища. Принаймні її однокласники на канікулах звідси на Мальорку чи на Канари не відлітали, годі й сумніватися.

— Чи ти гадала, що ми полетимо рейсовим літаком? — привітно спитав Гільґард, відчиняючи їй дверцята машини. — Або чартерним рейсом? Досі ти літала, звісно, лише такими рейсами, еге ж? Тепер, якщо зніматимешся в кіно, доведеться свої звички міняти! У нас свій, приватний невеличкий літак. Сподіваюся, ти не боїшся?

Ярвен похитала головою, але потім, поміркувавши, відповіла:

— Боюся.

Найкраще було б летіти все ж таки рейсовим літаком. А то самій, з трьома чужими людьми вирушати хтозна-куди… Що ж у цьому доброго? Принаймні у звичайному літакові поруч би сиділо багато звичайних людей, і вони — знову ж таки звичайно, — розмовляли б про те, куди й чого летять, і боялися б летіти так само, як і вона, й тоді і їй, мабуть, усе здавалося б також звичайним і само собою зрозумілим, принаймні бодай якоюсь мірою.

Натомість вона мусила тепер сідати до цього невеличкого (всього-на-всього на шість місць) приватного літака, й анітрохи не допомагало навіть те, що пан Рупертус, який саме вмощувався в крісло пілота, підбадьорливо їй усміхався.