Чоловік замовк.

Ярвен німо втупилася в нього.

— Як?! — нарешті непевно озвалася вона. Виходить, сьогодні вранці вони все ж таки чули, як вона у себе в кімнаті отак геть по-дитячому викрикувала: «Я — принцеса Скоґландська!»? Невже тут скрізь стоять приховані телекамери, мікрофони? Яка ж вона була дурна, що не подумала про таке раніше! Але ж це, зрештою, — замок, принаймні майже замок.

— Атож, як! — вигукнув режисер. Його усмішка збивала Ярвен з пантелику. — Ти маєш нагоду, Ярвен, унікальну нагоду завтра на одних святкуваннях замінити принцесу! Вдаватимеш, начебто ти — принцеса Скоґланська, цілий день. Кращого кастингу годі й придумати. Якщо тобі пощастить ошукати народ Скоґландії, тоді ми таки переконаємося в тому, що в тебе є жилка для ролі принцеси.

Ярвен несамовито закрутила головою й хрипко промовила:

— Але ж так не можна! Адже це обман! Та й не вмію я таке робити!

— Умієш чи не вмієш — саме це ми зараз і хочемо з’ясувати, маленька Ярвен, — відповів режисер. — Але це ніякий не обман! Свою роль ти гратимеш зі згоди королівського дому, зі згоди самої принцеси! А вона буде рада і вдячна тобі за те, що їй пощастить хоч раз уникнути цього обов’язку перед громадськістю.

— А люди?! — сказала Ярвен. — Адже тоді вони подумають, нібито я — справді принцеса! А це ж неправда!

— Але ж вони побачать ніщо інше й не менше, ніж побачили б, якби ти була справжня принцеса! — підпряглася Тяркс. — Яка ж тут фальш? Ти дуже чесна дівчинка, Ярвен, ми це вже помітили й високо цінуємо в тобі цю рису. Але обман, який нікому не завдає шкоди, який, навпаки, лише йде на користь — насамперед нам, адже ми маємо переконатися, що ти — найкраща кандидатура на роль… То чи можна такий обман назвати обманом узагалі?

Ярвен сиділа й то розгортала, то згортала серветку. Нарешті промурмотіла:

— Не знаю.

Вона пригадала, як гнівалася, бувало, мама («Адже все це — просто обман!»). Чи не тому вона щоразу так лютувала, коли по телебаченню показували королів? Чи не вважала мама, що всі ті королі — несправжні?

— Тобі це сподобається, ось побачиш! — сказав режисер. — А уявляєш, скільки всього ти матимеш потім розповісти подругам?!

«А й справді, — подумала Ярвен. — Таки так. Хтозна тільки, чи подруги мені повірять».

— Насамперед ми трішечки змінимо твій вигляд, — промовив режисер. — Ти сама здивуєшся, як небагато доведеться втручатись. Після цього його королівська високість, віце-король, зробить нам коротенький візит і подивиться, чи давати свою згоду.

— Його королівська високість?! — прошепотіла Ярвен.

Режисер кивнув головою й спитав:

— Не віриш, що тобі сподобається?

Ярвен відкинулася на спинку стільця й подумала: «А чом би й не спробувати? Коли вже я однаково тут… Якщо я тепер відмовлюся, вони, певна річ, будуть дуже невдоволені. Зрештою, вони привезли мене сюди своїм невеличким приватним літаком саме для цього. А відмовитись я встигну будь-коли».

— Гаразд, — буркнула вона.

Режисер поклав їй на плече руку й мовив:

— Ну, ось.

Найважче буде вночі, надто так близько від міста. Мабуть, вони вже давно оголосили розшук, та й картата куртка багатьом упала в очі. Але без куртки вночі було б холодно.

Хлопець у береті відчинив дверцята телефонної будки. Знайти телефон-автомат, що взагалі ще приймає монети, було нелегко, адже більшість із них уже давно демонтували. А тепер іще одна проблема: нашкребти монет, щоб їх вистачило на розмову. Але про мобільний телефон шкода й думати: краще, ніж ним, і не допоможеш визначити, звідки дзвониш.

На другому кінці довго лунали самі гудки. Невже Йоас вимкнув свого мобільника?

— Алло! — озвався нарешті хлопчачий голос.

Слава Богу!

— Йоас слухає. Алло!

— Йоасе!

Повз телефонну будку сунув потік машин, і в цьому гуркоті майже неможливо було розчути, що казав на другому кінці Йоас.

— Це я, ти мене чуєш? Чи ти мене чуєш?

— Ну, звісно, чую. А чом би я не чув? — здивувався Йоас. — Що сталося?

— Слухай, Йоасе! Перекажи Ліронові, що я в дорозі до вас. Нехай сховає мене! Я… я не можу…

У слухавці тихенько клацнуло й пролунали гудки. Монет не вистачило.

Діставатися до того кварталу найпростіше буде, мабуть, в обхід міста. Ті висотні будинки з очей не згубиш: у темряві їхні вікна світяться, мов мозаїка з вогнів, на всю околицю. І за одним із тих вікон мешкав Лірон.

— Готово, — сказала гримерка. — Тут, по суті, майже й не було чого робити! — Вона обернулася до вікна, біля якого, спершись на підвіконня, стояла пані Тяркс і спостерігала за ними. — Просто неймовірно! Якби не оці темні коси, можна було б подумати…

— Дякую, ви попрацювали дуже добре, — кинула Тяркс. Її слова пролунали так, ніби вона вже прощалась.

Гримерка ще раз схилилася над Ярвен і поправили пасмо на перуці.

— А навіщо?.. — почала вона. — Для чого?..

— Ми вже пояснювали вам, що це має бути сюрприз для принцеси на її день народження, — сказала Тяркс, і в її голосі Ярвен злякано почула нотку, яка нагадувала погрозу. — Ми зобов’язали вас додержуватися цілковитого мовчання. Ви ж знаєте, порушення обіцянки, даної королівському дому, — це однаково що державна зрада, і карають за це, як за державну зраду.

— Я ж бо зовсім не мала наміру… — промовила, здригнувшись, гримерка, промовила радше ображено, ніж настрахано.

Коли вона пішла, Ярвен обережно підвелася. Перука була тіснувата й незручна, і Ярвен просто не уявляла собі, як цілий день отак ходитиме. У перуці було парко вже тепер.

— Можна мені вже?.. — спитала вона.

Тяркс кивнула головою, і Ярвен підійшла до туалетного столика з великим трельяжем. Вона відчувала, як від хвилювання у грудях їй стугонить серце.

Гримерка зробила не багато. Вищипала Ярвен брови, допомогла вставити в її карі очі блакитні контактні лінзи й, раз у раз похитуючи головою, натягла перуку.

— Неймовірно! — все мурмотіла вона, припудрюючи обличчя Ярвен світлою пудрою. — Просто неймовірно! Якби не оці твої темні коси… можна було б подумати, що ви — близнючки!

— На те ж ми все це й робимо! — нетерпляче кинула Тяркс. — Принцеса, безперечно, буде вражена.

«Як же до ладу вона бреше!» — подумала Ярвен.

Гримерка ще дала їй пару черевичків на таких високих підборах, що мама запевне заборонила б їх узувати. («Ходити на високих підборах шкідливо для хребта, особливо коли дівчина ще росте».)

— Розумієш, ти трохи нижча від неї, — пояснила гримерка. — Наскільки я знаю, сантиметрів на п’ять. А високі підбори, крім того, відразу роблять тебе ще й стрункішою. Річ у тім, що принцеса трішечки… худіша за тебе. — Вона всміхнулась. — А загалом… тебе можна прийняти за її близнючку!

Це саме могла тепер сказати і Ярвен, поглядаючи на себе в дзеркало. Пані Тяркс поставила на туалетний столик перед гримеркою великий знімок принцеси: струнка дівчина років чотирнадцяти з сумними очима й білявими косами аж до пояса. Ярвен ніколи не подумала б, що й сама може мати такий вигляд; більшої різниці між двома дівчатами вона собі навіть не уявляла. Одначе тепер із дзеркала на неї дивилося принцесине обличчя, все ще, звичайно, трохи темніше й ледь-ледь повніше. І без отого смутку в очах, від якого в Ярвен, коли вона побачила цей знімок уперше, стислося серце.

— Я схожа… на неї! — прошепотіла Ярвен і злякано втупилася в Тяркс.

Та відійшла од вікна, стала поруч із Ярвен біля туалетного столика й нетерпляче промовила:

— Звичайно, схожа. Тільки не по-справжньому. Хіба ти не пригадуєш, який вигляд мала досі? Але тепер ти, сподіваюся, розумієш, чого здатна досягти своїм мистецтвом досвідчена гримерка. — Вона поклала руку на плече Ярвен. — Віце-король чекає в бібліотеці. Мені страх як цікаво, що він скаже.

Ярвен устала й рушила вслід за Тяркс коридорами в те крило маєтку, де ще не була. Тяркс відчинила високі, білі з позолотою двері й сказала:

— Ваша королівська високосте, Больштреме, ось та дівчина.