— Пані й панове, спокійно працюйте собі далі! — привітно сказав Гільґард, ведучи свій почет поміж кухняних плит, величезних тарелів і таць із високоякісної сталі, та чудернацьких широких казанів. — Поки не почалася перша частина, наша іменинниця виходила трохи подихати свіжим повітрям!
Уперше Ярвен побачила, як люди їй уклоняються. Жінки робили низенький кніксен, а якась дівчинка, запевне не багато старша від самої Ярвен, просто перед нею впала навколішки.
— Вибачте, ох, вибачте, ваша високосте! — прошепотіла дівчинка, не підводячи на Ярвен очей.
В її голосі Ярвен відчула переляк. Вона збентежено простягла руку до дівчинки, щоб допомогти їй підвестися, але на її темному обличчі тієї ж миті відбилася паніка. Дівчинка рвучко покрутила головою.
Ярвен зашарілася. «Принцеса не має права робити цього, — промайнуло в неї. — Якщо спробуєш допомогти комусь підвестися, ту людину одразу поймає страх. Але нарешті бодай хтось тут схожий на мене, нарешті бодай у когось тут темні коси!»
— Ваша королівська високосте! — звернулась до неї дебела жінка, з-під високого кухарського очіпка в якої вибивалося кілька рудуватих кучерів. — Каїра в нас ще тільки недавнечко, це дурне дівча щойно вийшло з північноскоґландських лісів. Прошу вас, пробачте їй! А ми всі тут, на кухні, зичимо вам чудового-пречудового дня, а наступний рік нехай… нехай… — Вона затнулася. А тоді заговорила так швидко, що почала аж збиватися. — Нехай наступний рік, ваша королівська високосте, буде багато-багато щасливіший, ніж цей, що минув. Ваше високосте, ви все подолаєте! У мого небожа мати померла, як йому було лише одинадцять рочків…
Ярвен вражено дивилася на жінку, нічого не розуміючи. З її слів вона втямила тільки, що всміхатися цієї хвилини було б недоречно.
— Кухарко, голубко, нам ніколи! — втрутився нарешті Гільґард. — Принцеса від щирого серця дякує за добрі побажання. Дякує всім вам! Але зараз нам справді треба поспішати нагору, віце-король чекає!
Ярвен усміхнулася. Нарешті для цього настала-таки, безперечно, слушна мить. А надто тепло вона всміхнулася до смаглявої дівчинки, що, роблячи кніксен, забила собі коліно.
Аж коли Ярвен ступила до просторого салону, за прочиненими заскленими дверима якого внизу, на майдані перед палацом, чулися вигуки й гомін натовпу, вона збагнула: ніхто з людей, котрі трапилися їм дорогою сюди, нічого не помітив. Усі вони, хто бачив принцесу запевне мало не щодня, вклонялися їй, робили кніксени (здебільшого вправніше, ніж ота мала кухарчучка), вітали її вигуками.
«Тепер я — справді принцеса Малена Скоґландська, — подумала Ярвен, і душу її сповнило щасливе почуття. — Щойно тут усе скінчиться, треба буде зателефонувати мамі, ще доти, як сьогодні ввечері вилечу додому. Я — принцеса Малена Скоґландська й почуваюся в цій ролі зовсім не погано, так, наче ніким іншим ніколи й не була, а отою сором’язливою Ярвен з нікудишніми косами, нікудишнім обличчям і нікудишньою фігурою — й поготів. І тепер мені навіть однаковісінько, що вийде з того фільму. Важливо лише те, що оце тут відбувається: ніхто з тих, кого я знаю, ніколи в житті нічого такого не зазнавав. Це — найбільше чудо, яке зі мною будь-коли ставалося!»
— Ярвен! — радісно промовив віце-король. Разом з режисером він стояв з коньячною чаркою в руці за масивним письмовим столом. — О, який чудовий у тебе вигляд!
Ярвен здригнулася. Вона чекала, що він знов підійде, погладить її по щоці, бурмотітиме, затинаючись, її ім’я. Але віце-король так і стояв у другому кінці кімнати й лише всміхався до неї.
— Ти вже знаєш, що тепер буде далі! — провадив він. — Зараз ми з тобою вийдемо на балкон, услід за нами — Тяркс, Гільґард і Больштрем, а також, звичайно, особиста охорона. Одне слово, тривожитись немає чого: майже в кожному вікні сидить снайпер, та й унизу достатньо людей зі служби безпеки. Будь певна, у перших рядах, відразу за поліцейським кордоном, стоять, по суті, лише вони. Північним скоґландцям ми відвели тільки спеціальні зони досить далеченько позаду, ми не можемо заборонити їм прийти, та, мабуть, робити цього й не варто. А ті, хто хоче привітати тебе з днем народження — привітати Малену, — вони люди лояльні, годі й сумніватися.
— Принаймні ми на це сподіваємося, — процідив крізь зуби Гільґард.
Ярвен звела погляд на віце-короля. Їй невтямки було, про що він каже. Та для її ролі це, запевне, й не мало значення, а то Тяркс чи Гільґард уже давно їй усе пояснили б.
— Та не тривож ти ще й дівчинку! — мовив Больштрем знову з тією самою усмішкою, про яку Ярвен нарешті здогадалася, чому вона видавалась їй такою нещирою: такі усмішки показують у телевізійній рекламі. — Ярвен, коли ви вдвох уже стоятимете на балконі — ти й віце-король, то спершу ти лише просто помахуватимеш людям рукою й киватимеш головою. Вони радітимуть і в захваті кричатимуть: «Слава, слава Малені!» або щось таке. Ти якийсь час слухатимеш, усміхатимешся й раз у раз помахуватимеш рукою та киватимеш головою. Зрозуміла?
— Пан Гільґард і пані Тяркс це вже розучували зі мною, — відповіла Ярвен.
Режисер кивнув головою й повів далі:
— Тоді перейдімо до тієї частини, де тобі вперше доведеться грати по-справжньому й робити таке, що дівчинці в твоєму віці, як зважити на брак досвіду, дається не легко. Але ти, звісно, розумієш: такі сцени у фільмі траплятимуться часто, і тому вирішальне значення має те, чи зможеш ти зіграти їх переконливо. Після того, як ти певний час помахаєш ручкою — тобто повсміхаєшся, помахаєш ручкою та покиваєш голівкою, — Норлін, тобто віце-король, раптом ступить до тебе і обійме. Таке не передбачено жодним протоколом, але віце-короля і його небогу пов’язують надзвичайно щирі взаємини, і про це знає й народ, він цього жесту очікує. Тоді ти прихилишся голівкою йому до грудей і пригорнешся до нього, так ніби шукаєш захистку. Так зробила б і сама принцеса. Іноді у фільмах юним принцесам навіть доводиться когось цілувати, але ми цього, обіцяю тобі, не вимагатимемо. Одначе уяви собі: Норлін — єдина рідна людина, яка ще лишилася в тебе на цілому світі, єдина й найдорожча тобі. Десь отак ти й маєш поводитись, Ярвен. Ми за тобою спостерігатимемо: Гільґард, Тяркс і я.
Ярвен кивнула головою. Вона знову відчула внутрішнє напруження. Якби це був хтось інший, а не Норлін… Адже вона знала, що загалом у фільмі не можна обійтися й без таких сцен, усе це — лише гра, а не правда, актриси грають таке щодня. Та саме цей віце-король, який так дивно поводиться…
«А тепер годі! — опанувала себе Ярвен. — Адже сьогодні він, власне, поводиться цілком нормально. А коли на мене дивитимуться сотні людей, я, мабуть, усе ж таки спроможуся покласти голову на груди чужому чоловікові. Що ж тут узагалі такого?!»
— Гаразд, — мовила вона.
— Тоді — на барикади! — всміхнувся режисер і навстіж розчинив середні двостулкові двері на балкон.
Це була жахлива ніч. Навіть тепер, серед літа, ночі й на південному острові стояли здебільшого прохолодні, а куртка лишилася десь на лавці. Вона могла навести на слід, це ж очевидно, могла підказати поліції шлях. Але тепер куртка лежала від Ліронового помешкання все ж таки досить далеченько, від тієї лавки шлях міг повести в будь-який бік.
Хлопець натяг берета на самісінькі вуха. Зараз не завадить обережність: біляве волосся тут люблять не скрізь, а де в кого просто руки сверблять скористатися бейсбольною биткою.
Поміж висотними будинками поодинокі, по-вихідному вбрані перехожі простували в бік центру міста на святкування дня народження юної принцеси — повз невипорожнені, перекинуті сміттєві баки, повз порозмальовувані Графіті бетонні стіни, повибивані вікна, вирвані з дротами щитки домофонів із сотнями кнопок та імен мешканців біля під’їздів.
Це був страшний міський район. Це було свідченням безсилля північних скоґландців, свідченням того, що найкраще вони почуваються серед бруду, що вони навіть не спроможні прибрати до рук власних дітей, що вони, вже й проживши стільки років на півдні, не годні прийняти його спосіб життя. Цю ситуацію багато років прикрашали, хоч король у своїх інтерв’ю щоразу вказував на те, в яких тяжких умовах мешкають вихідці з півночі, коли, прибувши сюди, на південь, без нічого, тільки з готовністю працювати, намагаються розпочати нове життя.