— Але ж ти сам казав, що все збігається! — кинув Норлін, бгаючи в руках ковдру. Голос у нього зробився різкий.

У двері постукали вдруге, і тепер це була справді мала кухарка. Обережно, ступаючи крок за кроком, так наче балансувала на невидимому канаті, вона внесла тацю з пляшкою коньяку й чаркою. Її очі застилала пелена перевтоми.

— Постав на нічний столик, — наказав Норлін, кинувши в її бік короткий погляд. — Можеш іти спати.

Дівчина зробила кніксен і позадкувала до дверей, мало не перечепившись за край килима.

Больштрем провів її очима й показав на тацю біля ліжка:

— Ти оцим ще занапастиш себе, Норліне. Звичайно, все збігалося, тому що мало збігатися. Та невже ти повіриш у те, що дівчина, яка виривається з рук охоронця й у нестямному страху втікає, перед цим ще заходиться шукати в хаті ліхтарика?

— А може, той ліхтарик був у нього? — промовив Норлін. — І їй лишилося тільки вихопити його?

— Але ж ліхтарик такий малесенький, такий практичний, що вона легко пронесла його в одязі до кімнати, і ми навіть нічого не помітили, — сказав Больштрем. — Щодо цього їй, звісно, пощастило. Те саме й з мобільником. Мене це весь час збивало з пантелику. Як він знов опинився в неї? Після того, як її нібито викрали, його хтось вимкнув, і ми не мали змоги визначити, де вона перебуває. А тепер раптом — на тобі!

— Ні! — буркнув віце-король, покрутивши головою.

— А що вона робила вночі в бібліотеці, Норліне? Адже в баєчку з ходінням уві сні ти теж не віриш. Або я маю серйозно засумніватися в твоєму здоровому глузді.

Тремтячими пальцями Норлін відкрутив пляшку й налив собі коньяку.

— Тобі теж? — спитав.

Больштрем роздратовано хитнув головою й промовив:

— Вона твоя донька, Норліне. Що ж, гаразд. Твою нерішучість я навіть трохи розумію. Але ж ти зовсім її не знаєш! Тільки не розказуй мені про батьківські почуття, що в тебе нібито прокинулися до неї — до дівчинки, яку ти, відколи втекла її мати, бачив загалом кілька годин. Кинь розводити сентименти, Норліне! Усі ці роки тобі ніколи її не бракувало, і не бракуватиме й тоді, коли вона раптом… помре. А в тому, навіщо вона сюди повернулась, навіть годі й сумніватися. Її послала Нагіра. Хтозна ще, як з цією історією пов'язаний і Лірон. Ця дівчина — шпигунка, вона для нас небезпечна. Її треба прибрати.

Норлін мовчки втупився в нього, руку з чаркою на півдорозі від таці до рота немовби звело.

— Я не дозволю! — нарешті прошепотів він.

— Справа не в тому, віце-королю, дозволиш ти чи ні, — сказав, злегка вклонившись, Больштрем. — Іноді мені здається, що ти не зовсім добре усвідомлюєш свою ситуацію. Дівчину потрібно прибрати, так само як і короля. Вона нам однаково вже не потрібна. Тепер, після третього теракту, народ такий заведений, що беззастережно підтримає тебе в усіх заходах, яких ти вживатимеш проти півночі, й без благословення своєї улюбленої юної принцеси. Справа лише в тому, як саме ми пояснимо потім народові її долю. Найкраще було б, звичайно, якби в її смерті виявилися винними бунтарі.

— Больштреме! — прошепотів Норлін. — Ні! — Він випив коньяк, налив ще й знову випив. — Ти цього не зробиш! Мою доньку — ні!

— Поміркуй про це, — промовив Больштрем і рушив до дверей. — Якщо ти взагалі ще здатний міркувати після оцього… — І кивнув головою на пляшку.

Коли він вийшов у коридор, скрізь панувала тиша. Тільки десь у будинку хряснули двері.

Тремтячи всім тілом, Каїра поставила на плиту каструлю з молоком. Може, хоч так щось вийде. Це була єдина рада, що спала їй на думку. Так мало вийти. Дівчину поймав глибокий страх.

Колись давно, коли Каїра була ще маленька, мати застала її за тим, що вона, припавши вухом до дверей, підслуховувала розмову у вітальні. Мати відтягла її за те вухо, яке ще кілька днів щеміло, від дверей, а тоді ще й налупцювала їй одне місце. Мати була переконана, що саме для молодих скоґландців з півночі було важливо дістати добре виховання й навчитися поводитись. Вона знала життя, звичайно, лише в своєму невеличкому містечку.

— Перед нами, північними скоґландцями, — щодня втовкмачувала вона своїм дітям, — у цій країні відкриті всі можливості. Усі можливості! А скоро їх буде ще більше! Ви погляньте на нашого віце-короля, адже він народився в Північній Скоґландії! Нині ми маємо змогу досягти всього — так само, як і будь-який південець. Але ми маємо поводитися чесно й правильно, це — основа основ. Добра поведінка відчиняє будь-які двері. Хто в Скоґландії прагне чимось стати, той має поводитись так, як поводяться південці.

А як вона пишалася, коли її донька дістала місце на кухні при дворі! Розповідала про це всім сусідам, усім друзям.

— Та це, як сказати по щирості, анітрохи мене й не дивує, — запевняла щаслива мати. — Вона в мене дівчинка старанна, розумна, беручка. І поводитись уміє. Про це я вже подбала! Я раз у раз казала своїм дітям: перед нами відчинені всі двері! І Каїра — доказ цьому.

Молоко, пінячись, почало підходити стінками каструлі вгору, а Каїра цього й не укмітила. Вона ледве-ледве ще встигла прийняти каструлю, щоб піна не вилилась на плиту. Ох, що б зараз сказала мати, якби побачила, як її донька — її добре вихована донька! — тримаючи на боку порожню тацю, припала вухом до дверей спальні віце-короля й підслуховує?!

Каїра взяла з одного з давніх масивних мисників чашку і обережно наповнила її до половини. Вона не могла збагнути, чому це волосся в принцеси раптом стало таке саме темне, як і в неї, Каїри, та й шкіра її виявилась майже така сама смаглява, як у північан. Але в тому, що це принцеса, годі й сумніватися, адже її обличчя Каїра добре знала з численних знімків у часописах, що їх постійно читала мати. Та передовсім дівчина запам’ятала принцесу після одного випадку, що стався майже тиждень тому на кухні в палаці, — випадку, за який їй і досі соромно. Ота темнокоса дівчина, про яку радник стверджував, нібито вона — донька віце-короля (але ж хіба принцеса йому не небога?) була принцеса Скоґландська, й Каїра повік не забуде її щирості, її руки, яку та подала їй, коли вона, Каїра, роблячи свій перший кніксен при дворі, спіткнулася.

Обережно, щоб не розхлюпати молоко, вона рушила до дверей. Молоко було гаряче, фаянс мало не обпікав пальці. Що вона скаже, якщо дорогою в одному з коридорів їй хтось трапиться? Якщо цей хтось раптом поцікавиться, коли це Ярвен просила її принести молока? Яким це побитом Каїра в себе на кухні почула прохання Ярвен?

Дарма, якось воно та буде. Що ж тут такого незвичайного, коли кухарка пізньої ночі несе своїй принцесі тепле молоко, щоб тій краще спалося? Каїра носила таке молоко й віце-королю.

Вона обережно рушила сходами нагору. Прислухалася. У будинку стояла мертва тиша.

Ярвен лежала в темряві на ліжку й ридала ридма. Больштрем поводився з нею привітно — все ще привітно, попри всю його іронію. Але що це означало? Тільки те, що він іще не був певен, як з нею бути далі. Якби вона була потрібна їм ще раз, якби вони все ж таки надумали використовувати її в ролі Малени, юної принцеси, ще, Больштрем не зважився б викликати в неї підозру. Одначе він уже не вірив жодному її слову.

Вона вислизнула з-під ковдри й ступила до вікна. Насунули важкі темні хмари й затягли все небо, зірок уже майже не видно було. Такої глибокої темряви в Скоґландії Ярвен іще не бачила. Вона пошукала поглядом гребінь пагорба навпроти; час від часу їй здавалося, що там блимає вогник. Отже, вони чекають. Чекають марно, подати їм сигнал Ярвен уже не зможе.

Після того, як Больштрем привів її знов до кімнати, вона заходилась гарячково міркувати. Ліхтарика він у неї відібрав, зробити Нагірі знак уже, отже, нічим. Хоч тепер це важливіше, ніж досі всі вони уявляли. Крім того, якщо Больштрем їй не довіряє, то вона вже не матиме змоги що-небудь вивідати. Але й це ще не найгірше.

Найгірше полягало в тому, що тепер їм просто доведеться змусити її мовчати. І, може, саме цієї хвилини десь у будинку вони розмовляють про те, в який спосіб це найкраще зробити. Тому їй треба з цього маєтку втікати, ще цієї ж таки ночі, ще поки Больштрем із Норліном не встигли усунути її з дороги. Як же подати Нагірі умовлений знак?