— Мамо! — крикнула Тіна. — Та скоріше ж!

Прибігла мати в халаті й з рушником навколо голови.

— Та я ж саме покриваю лаком нігті! — сказала вона. — Що тут такого важливого? Чого ти мене?.. — І приголомшено втупилася в екран телевізора.

— Сама поглянь! — тріумфально промовила Тіна.

Поруч з високим білявим чоловіком, обличчя якого Тіниній матері видалося нібито знайомим, стояла мати Ярвен — посіріла, стомлена, в брудному одязі. А біля неї, також брудна, незачесана, волосся позлипалося, — сама Ярвен!

Та найдивовижніше було те, що там стояла навіть не одна Ярвен, а цілих дві: одна — смаглява, друга — білява!

— Очам своїм не вірю! — промурмотіла Тінина мати.

— Ну, що, бачиш?! — вигукнула Тіна. — Тепер ти бачиш?!

— Чого це ви тут кричите на весь будинок? — спитав Тінин батько. У руках він ще тримав праску. — Часом хтось не…

— Цсс! — сердито цитькнула на нього дружина. — Ти лишень поглянь!

— …ввели в оману народ, — провадив високий білявий чоловік. Це був, звичайно, король Скоґландії. — Я вдячний за те, що визволено мене й мою сестру, яку путчисти, котрі зібралися навколо мого зятя, викрали й увесь минулий тиждень тримали, як два останні місяці й мене самого, в полоні. Тепер ми всі разом повернемося до столиці. Але перед тим вважаю за потрібне чітко заявити…

— Мати Ярвен? — прошепотіла Тінина мати. — Сестра?! Подумати лишень, ота дивна жінка, ота панікерка… весь час була принцесою?

— …я припинив, — казав тепер білявий чоловік. — І, як і планував ще на самому початку, ухвалив закони про зрівнювання прав. Тому насамперед звертаюся тепер до вас усіх: я хочу, щоб люди на північному острові знов мали змогу спати спокійно. Я гарантую, що невдовзі всі громадяни Скоґландії матимуть, як і передбачалося, рівні права. Адже наше визволення стало можливим завдяки насамперед лояльним громадянам північного острова, які за підтримки моєї мужньої доньки й моєї племінниці…

— Племінниця! — закричала Тіна і обома кулаками забарабанила по столику біля канапи. — Я ж казала! Казала ж я!

— Оця сором’язлива маленька Ярвен — принцеса?! — промовив Тінин батько. — Ну, схоже, мені тут без чарки не обійтися!

— Чого ж вона про це ніколи нікому ні слова? — спитала Тінина мати. Вона й не помітила, як рушник помалу сповз з її голови й упав на підлогу.

Тим часом на екрані знову з’явився диктор.

— Вашингтон, — сказав він. — Президент Сполучених Штатів Америки, перебуваючи з візитом до…

Тіна натисла кнопку на пульті управління.

— Ущипніть мене! — озвалась її мати й поволі, наче в уповільненій кінозйомці, нахилилася, щоб узяти з підлоги рушника. — Або налийте й мені чарку. А ще краще — зробіть і те, й те.

— Не розумію, що в цих принцесах аж такого особливого, — промовила Тіна, — щоб одразу хапатися за чарку. Ось побачите, завтра вона об’явиться, б’юсь об заклад!

Ярвен ніколи не замислювалася про це серйозно, але тепер усвідомила: досі вона навіть сумніву не мала щодо того, як живуть у своїх замках королі та принцеси. Вона знала про це з телебачення, з кінофільмів, де показували веселі бали в палацах, а крім того, дещо не важко було уявити, зрештою, й самій. Проте Маленина кімната виявилася зовсім інша.

— Та що ти забрала собі в голову?! — обурено сказала Малена, виходячи з душу й тримаючи в руці фена. — Гадаєш, ми весь час тільки те й робимо, що висиджуємо в золотих крісельцях? А тобі самій цього хотілося б?

Ярвен похитала головою.

— Ой лишенько, вже сухі! — вигукнула Малена, струснувши своїм білявим їжачком. — Скільки ж це років доведеться чекати, поки волосся відросте?! Я просто в розпачі!

Проте в її голосі ніякого розпачу не відчувалося.

— Тобі дозволяють чіпляти стільки таких постерів! — промовила Ярвен, заздро поглядаючи на стіни, з яких до неї з усіх боків усміхалися зірки поп-музики й кіно. — А мені мама завше забороняла. На її думку, це така… — Ярвен нишком пирхнула сміхом. — Така вульгарщина! Ну, тепер сама побачить!

Двері відчинились, і ввійшов Йоас. Він кинув погляд на Малену, впав на ліжко й сказав:

— Помалу ти стаєш схожа на себе.

— Ти що, дурний? — фиркнула Малена. — Отак просто ввійти, не постукавши? А якби я була гола?

— Тоді в мене повилазили б очі, — відказав Йоас. — Бачиш, я ризикую. До речі, ви ще не чули? Вони його катували!

— Твого батька? — спитала Ярвен. — Як він почувається?

Йоас стенув плечима й відповів:

— А як може почуватись людина, коли губи в неї порепалися й порозпухали, а на всьому тілі позапікалася кров?! Мерзотники! Якщо Норлін колись попадеться нам до рук, то, присягаю тобі…

— Йоасе! — урвала його Малена.

Хлопець зиркнув на Ярвен і пробурмотів:

— Вибач. Але він однаково мерзотник. Хоч і твій батько.

Ярвен опустила очі й ледь чутно спитала:

— Де він тепер?

— Ушився. А ти ж як думала?! — відповів Йоас. — Укупі з Больштремом і всіма своїми прихвоснями. Як тільки втямили, що запахло смаленим, одразу накивали п’ятами і, б’юсь об заклад, десь за кордон. Невеличке шестимісне авто мов крізь землю провалилося. Тепер ми його вже ніколи не побачимо.

Килим на підлозі в Малениній кімнаті мав такий самий вигляд, як той, що в Тіни вдома, а біля узголів’я ліжка, де в Тіни завжди стояли пляшки з газованою водою і соком, на цьому килимі виднілася велика темна пляма.

— Але всі оті прихвосні, — сказав Йоас, — які після смерті твого батька — ти ж бо знаєш, Малено! — увивалися коло віце-короля — «Ох, ваша високосте!» та «Ах, ваша високосте!» — як ти гадаєш, що вони роблять тепер?

Малена послинила пальця, поляпала ним по невеличкому прищику, який вискочив у неї на підборідді, й промовила:

— Тепер вони увиваються знов коло мого батька. Клятий прищ! А ти що думав? Їм навіть не треба пристосовуватись, усім отим слизнякам, блюдолизам та підлабузам, які не мають власної голови на в’язах. Просто досить лишатися там, де ти був завше. На боці влади.

— От мерзота! — кинув Йоас. — Тільки не вмикайте телевізора: ви цього не витримаєте! А як тепер усі вони пояснюють перед телекамерами, чому весь цей час плазували перед Норліном, чому після кожного його слова ляпали в долоні! Тепер вони всі як один — мовляв, нещасні, підступно ошукані жертви! Уявляєте, їх ошукали! Їх ошукав Норлін, отой поганець Норлін, і тепер вони до глибини душі обурюються. І як так могло статися?! А завтра вони вже почнуть запевняти, буцімто завше про щось здогадувались, і хіба їхні сусіди, мовляв, не пригадують, як вони ще кілька місяців тому запідозрили за Норліном щось неладне?!

— Та не нервуйся так, — сказала Малена. — Так воно вже ведеться. Такі вже люди, і не лише скоґландці. А нам це навіть вигідно. Тепер весь народ знов одразу став на бік мого батька.

— Поки хто-небудь знов не перехопить владу до своїх рук, — сказав Йоас. — Тоді вони перекинуться вже на той бік.

Та Малена його вже не слухала. Вона зовсім не як принцеса шпорталася в невеличкій косметичці, поки все, що в ній було, не висипалося на підлогу перед дзеркалом.

— Прокляття! — пробурмотіла вона. — І де це мій коректор, щоб замалювати прища?!

Ярвен лише мовчки поглядала на неї. У Малени знову з’явився батько, про якого вона цілих два місяці гадала, нібито його вже нема живого. Йоасів батько також уже на волі й невдовзі оклигає після катувань. Цього вечора на півночі повсюди запалюватимуть святкові багаття. Уся країна святкує, це радісний день для кожного скоґландця.

— Ну, то я піду вже, — промовила Ярвен, устаючи. Звичайно, тепер і вона в безпеці, й маму визволено з рук викрадачів. Але ж воднораз усе ще був і Норлін…

Вона нізащо б не сказала про це Йоасові й Малені, проте сама зі страхом здогадувалася, що кожна клітинка її тіла чинила опір проти того, щоб Норліна знайшли й схопили. Так, він заслуговував на покару, Ярвен це знала. Але вона не знала, що буде в неї на душі, коли Норлін постане перед судом і в новинах по телебаченню щодня повідомлятимуть про те, чого він накоїв, кого ошукав, кого катував.