And yet, and yet[519] Заперечення часової послідовності, заперечення особистості, заперечення астрономічного Всесвіту може видатися відчаєм, а проте є потаємною втіхою. Наше життя (на відміну від пекла Сведенборґа або пекла з тибетської міфології) жахливе не своєю примарністю, воно жахливе, бо необоротне й непорушне. Я створений із субстанції часу. Час — ріка, що несе мене, але ця ріка — я сам; тигр, що шматує мене, але цей тигр — я сам; вогонь, що спалює мене, але цей вогонь — я сам. Світ, на жаль, залишається реальністю, а я — Борхесом.

Freund, es ist auch genug. Im Fall du mehr willst lesen,
So geh und werde selbst die Schrift und selbst das Wesen.

Angelus Silesius. «Cherubinischer Wandersmann»[520], VI, 263 (1675).

Про класиків

Небагато є наук, цікавіших за етимологію; цим ми завдячуємо несподіваним трансформаціям первісних значень слів у плині часу. Коли такі трансформації межують із парадоксальністю, походження слова нічого або майже нічого не прояснить нам для розуміння певного поняття. Знання того, що слово «calculus» латиною означає «камінець» і що піфагорійці користувалися камінцями ще до того, як вигадали цифри, не дозволяє нам оволодіти таїнами алгебри; знання того, що «hipycrita» означало «актор» і «лицемір», не є належним знаряддям для вивчення етики. Відтак, щоб з’ясувати, що ми сьогодні розуміємо під словом «класичний», неважливо, що цей прикметник походить від латинського «classis», тобто «флот», яке згодом набуло значення «порядок» (Згадаймо принагідно аналогічне утворення слова «ship-shape»[521]).

Що таке в сучасному тлумаченні класична книга? Під рукою в мене визначення Еліота, Арнолда й Сент-Бева{791} — безперечно, розумні та блискучі, — і мені було б приємно погодитися з цими славетними авторами, проте я не радитимусь із ними. Мені вже за шістдесят; у моєму віці збіг чи новизна важать менше, ніж те, що здається істиною. Тому я обмежуся викладом того, що сам думаю з цього приводу.

Першим стимулом для мене була «Історія китайської літератури» (1901) Герберта Алана Джайлса. У другому розділі я прочитав один з п’яти канонічних текстів, виданих Конфуцієм у «Книзі перемін», або «Іцзин», що складається з 64 гексаграм, які вичерпують усі можливі комбінації шести коротких або довгих рядків. Так, одна зі схем складається з вертикально розташованих двох довгих рядків, одного короткого та трьох довгих. Якийсь доісторичний імператор виявив їх на панцирі однієї із священних черепах. Ляйбніц завважив у гексаграмах бінарну систему обчислення; інші — зашифровану філософію; треті, приміром, Вільгельм{792}, — знаряддя для передвіщення майбутнього, оскільки 64 фігури відповідають 64 фазам будь-якої дії або процесу; дехто — словник якогось племені; ще хтось — календар. Пригадую, Ксуль Солар{793} зазвичай відтворював цей текст за допомогою зубочисток або сірників. Іноземцям «Книга перемін» може здатися звичайнісінькою chinoiserie[522]; а проте впродовж тисячоліть покоління дуже освічених людей читали й побожно переповідали її, й читатимуть надалі. Конфуцій сказав своїм учням, що якби доля додала йому сто років життя, половину з них він присвятив би вивченню цієї книги та коментарів до неї, або «крил».

Я свідомо взяв за приклад крайність, читання, що вимагає віри. А тепер я переходжу до своєї тези. Класичною є та книга, яку певний народ або група народів протягом тривалого часу вирішують читати так, начеб на її сторінках усе було виваженим, неминучим і глибоким, мов космос, і давало можливість для нескінченних тлумачень. Як можна передбачити, такі рішення змінюються. Для німців і австрійців «Фауст» — геніальний твір; для інших — одна з найвідоміших форм нудьги, на кшталт другого «Раю» Мілтона або твору Рабле. Таким книгам, як «Книга Йова», «Божественна комедія», «Макбет» (а для мене також деякі північні саги), судилося тривале безсмертя, однак про майбутнє ми не знаємо нічого, хіба що те, що воно відрізнятиметься від теперішнього. Будь-яка перевага може виявитися забобоном.

Я не маю покликання іконоборця. До тридцяти років я, під впливом Маседоніо Фернандеса, вважав, що краса — привілей небагатьох авторів; тепер я знаю, що це поширене явище, яке чатує на нас на випадкових сторінках посереднього автора або у вуличному діалозі. Приміром, я зовсім не знаю малайської чи угорської літератури, але певен, що якби час дав мені нагоду вивчити їх, я знайшов би в них усі поживні речовини, яких потребує дух. Окрім лінгвістичних, існують бар’єри політичні та географічні. Бернс — класик у Шотландії; на південь від Твіда{794} цікавість до нього менша, ніж до Данбара{795} чи Стівенсона. Зрештою, слава поета залежить від захоплення чи байдужості поколінь безіменних людей, які випробовують її в самотині своїх бібліотек.

Почуття, що їх викликає література, можливо, вічні, однак засоби мають весь час змінюватися, бодай трішечки, щоб не втратити своєї дієвості. Вони витрачаються в міру того, як їх пізнає читач. Ось чому небезпечно стверджувати, що існують класичні твори, і що такими вони залишатимуться завжди.

Кожна людина втрачає віру в своє мистецтво та його можливості. Зважившись піддати сумніву безкінечне існування Вольтера чи Шекспіра, я вірю (в це надвечір’я одного з останніх днів 1965 року) у вічність Шопенгауера та Берклі.

Класичною, повторюю, є не та книга, яка неодмінно має ті чи інші достоїнства, а книга, яку покоління спонуканих різними причинами людей читають з давнім запалом і незбагненною відданістю.

Алеф (збірка) i_015.png

Творець[523]

Алеф (збірка) i_016.png

Леопольдо Лугонесу

Гомін площі залишається позаду, я заходжу до бібліотеки. Майже фізично відчуваю притягальну силу книг. Спокійну атмосферу порядку, дивовижним чином анатомований і збережений час. Ліворуч і праворуч вирізняються на якусь мить обличчя читачів, що поринули у сни наяву, освітлені ретельними лампами, як метафорично зазначив би Мілтон. Я пригадую, що якось уже пригадував саме тут цей образ, а також інший епітет, який теж окреслює контур, — «зсушений верблюд» із «Календаря», а тоді ще гекзаметр із «Енеїди», який упокорює той самий прийом:

Ibant obscuri sola sub nocte per umbras[524]

Ці роздуми уриваються перед дверима вашого кабінету. Я входжу, ми обмінюємося кількома традиційними доброзичливими словами, і я даю вам цю книгу. Якщо не помиляюся, ви були прихильні до мене, Луґонесе, і вас би потішило, якби щось із написаного мною вам сподобалось. Цього не сталося, однак тепер ви гортаєте сторінки і схвально читаєте якийсь рядок, можливо, тому, що впізнали у ньому власний голос, а можливо, здорова теорія важить для вас більше, ніж хибна практика.

вернуться

519

А проте, а проте… (Англ.)

вернуться

520

Що ж, досить, друже. Хочеш більше знати,
Сам текстом ти і суттю спробуй стати.

Ангелус Сілезіус. «Херувимський пілігрим» (нім.).

вернуться

521

У повному порядку (англ.), при цьому «ship» англійською означає «корабель».

вернуться

522

Китайщина (фр.).

вернуться

523

© С. Ю. Борщевський, переклад українською, 2008

вернуться

524

Йшли непомітно вони самотньої ночі крізь тіні (лат.).


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: