Я пропускаю метафоричні словосполучення другого ступеня, ті, котрі утворюються сполученням простого терміна з кенінґом, наприклад: вода палиці ран — кров; годувальник мев ненависті — воїн; пшениця червонотілих лебедів — труп; а також ті, що мають у собі міфологічні елементи: погибель гномів — сонце; син дев'ятьох матерів — бог Гаймдаль. Пропускаю також утворення тимчасові: паливо морського вогню — жінка, яка носить золотий медальйон[47]. З тих, які мають набагато більшу силу й утворюються від довільного злиття загадкових зворотів, назву лише один: ненависники снігу соколиного місця. Соколине місце — це долоня; сніг руки — гроші; ненависники снігу — ті чоловіки, які легко розлучаються з грішми, щедрі королі. Цей метод, як легко може переконатися читач, традиційний, коли йдеться про тих, хто дає милостиню; мета таких образних виразів — вихваляння не дуже активної щедрості, щоб стимулювати її. Звідси — багато різних назв для срібла та золота, звідси й усі ті образні вислови, які характеризують, короля: володар перснів, розподілювач майна, сторож добра. Звідси й такі перетворення, як рядки, наведені нижче, що належать перу норвежця Ейвінда Скальдаспілліра:

Це ототожнення золота й полум’я — небезпеки й осяйного блиску — не втрачає своєї ефективності. Акуратний Сноррі все пояснює: «Ми кажемо, що золото — це вогонь рук або ніг, бо воно має червоний колір, але срібло ми називаємо кригою або снігом, або градом, або памороззю, бо його колір — білий».