Кажани про таке не думають, бо мають зовсім інший клопіт. Невеликі ссавці потребують водночас багато дупел, щоб виростити своїх нащадків. Приміром, самиці нічниць довговухих маленькими групами спільно вирощують своє потомство. Провівши в одній квартирі лише кілька днів, вони знову переїжджають. Причиною такої поведінки є паразити. Якби кажани цілий сезон жили в тому самому дуплі, то паразити розмножилися б з вибуховою швидкістю й висмоктали б усі соки з крилатих нічних мисливців. Переїзд із короткими інтервалами запобігає такому розвитку подій, адже паразити не встигають їх наздогнати.

Для совоподібних дятлові дупла занадто малі, тому вони змушені ще кілька років потерпіти. Адже за той час дерево прогниває ще дужче, відтак деколи стовбур відкривається ширше і лазівка більшає. Деколи цей процес пришвидшують так звані «дятлові сопілки». Ідеться мало не про одноповерхові квартири дятлів, що тісно розташовані одна над одною. Через процеси гниття вони поступово перетікають одна в одну і в певний момент стають готовими житлами для сов сірих та подібних до них.

А дерево? Воно заповзято намагається оборонятися. Проте давно вже пізно тримати фронт, який гриби прорвали ще багато років тому. Утім, якщо дереву щастить зарадити принаймні зовнішнім пошкодженням, то воно здатне суттєво подовжити свій вік. Якщо це вдається, то дерево хоч і гниє зсередини, зате залишається стабільним, як порожня сталева рура, й може прожити ще понад сто років. Такі відновлювальні заходи ви побачите за потовщеннями навколо дятлових дупел. Тільки зовсім рідко дереву справді щастить поступово закрити пролази. Адже здебільшого дятел-монтажник знову безжально відколює свіжу деревину.

Прогнилий усередині стовбур тепер стає батьківщиною різноманітних симбіонтів. Скажімо, там оселяються мурахи-деревоточці пахучі, що точать гнилу деревину й будують з неї картоноподібні гнізда. Стіни вони просочують медяною «росою» — цукристими виділеннями попелиць. На цьому субстраті добре ростуть гриби, що стабілізують гніздо своїм плетивом. Існування незчисленних видів жуків неможливе без порохні — прогнилого матеріалу всередині дупла. Через багаторічний період розвитку личинок їм потрібні довготермінові стабільні умови — тобто дерева, що вмирають протягом десятиліть, відтак надовго забезпечують сталість і незмінність. Тому дупло є привабливим для грибів та інших комах, які дбають про те, щоб зверху в порохню постійно сипався дощ із екскрементів та дерев’яних скіпок. Також і кажани, сови та вовчки сірі випускають свої фекалії вниз у темну розколину. Як наслідок, порохня постійно отримує додаткові поживні речовини, що їх, наприклад, споживає ковалик ішнодес^{34} чи личинки жуків-самітників — чорних твердокрилих, розмір яких досягає чотирьох сантиметрів. Такі комахи страшенно не люблять пересуватись, а тому все своє життя проводять у темряві дупла коло підніжжя прогнилого стовбура. Й оскільки такі жуки фактично не літають і не лазять, то багато поколінь однієї родини впродовж десятиліть мешкають в одному дереві. Отож зрозуміло, чому так важливо зберегти життя цих старих дерев. Якщо їх не стане, то чорним жучкам просто забракне сили здолати кілька кілометрів до наступного екземпляра.

І навіть якщо одного дня дерево припинить опір і буревій зламає його, то все одно воно принесе громаді неоціненну користь. Хоча ці всі зв’язки ще не до кінця досліджено, проте відомо, що зі збільшенням видового розмаїття зростає стабільність екосистеми лісу. Чим більше видів підростає, тим менше один з них здатен поширитися за рахунок інших, адже за цим завжди пильнує суперник. І навіть мертве дерево вже тільки своєю присутністю надає цінні послуги із забезпечення водного балансу живих дерев — як ми побачили в розділі «Дерев’яний кондиціонер».

Більшість залежних від дерев тварин не заподіюють їм лиха. Вони лише використовують стовбури або крону як особливе середовище існування, що завдяки різним вологим зонам та співвідношенням світла творить невеличку екологічну нішу. Саме вона є об’єктом досліджень численних спеціалістів. Найгірше вивчено верхні яруси лісу, оскільки учені можуть провадити там наукову розвідку тільки з використанням дорогих кранів та вежових конструкцій. Щоб зменшити затрати, деколи застосовують просто жорстокі методи. Наприклад, кілька років тому дослідник дерев доктор Мартін Ґоснер отруїв приблизно шестисотрічного велета в Національному парку «Баварський ліс» заввишки п’ятдесят два метри та два метри в діаметрі (на рівні грудей). Учений застосував піретрум — засіб боротьби з комахами, що вбив усіх павуків та комах, які населяли верховіття, й вони мертвими впали додолу. Проте стало відомо, наскільки багатим на види є життя там, нагорі. Науковець налічив 2041 організм, що належали до 257 видів^{35}.

У кронах є навіть особливі водно-болотяні біотопи. Якщо стовбур роздвоюється, утворюючи так звані «дерева-двійнята», то в цьому жолобі збирається дощова вода. Ці невеличкі калюжі є домівкою для личинок довговусів, якими харчуються рідкісні види жуків. Тваринам гірше, коли опади збираються в дуплі стовбура. Там темно і застояна багниста вода містить дуже мало кисню. Личинки, що розвиваються у воді, за таких умов не можуть дихати. Хіба що в них є хоботок, як у потомства дзижчалки джмелеподібної. Тоді вони здатні висувати свою дихальну трубку, наче телескоп, і виживати навіть у мініатюрних водоймах. Оскільки там нічого немає крім бактерій, то, напевно, личинки поїдають саме їх^{36}.

Не в кожному стовбурі дятли видовбують дупла, подекуди дерева й самі прогнивають ізсередини, так само далеко не всі повільно хиріють, створюючи багатьом специфічним видам особливе середовище існування. Інколи могутній стовбур переламує ураган, часом упродовж кількох тижнів кору знищують короїди, внаслідок чого зсихає крона, — життя багатьох особин незрідка обривається раптово. Відтак суттєво змінюється й екосистема дерева. Тварини та гриби, що залежать від постійного постачання води через деревні судини чи надходження цукру з верховіття, змушені або залишити труп, або так само померти. Маленький світ припиняє своє існування. Або ж, навпаки, тільки починає?

«Коли я йду, то йде лиш часточка мене» — це речення з хіту Петера Маффая могло б написати і дерево. Адже мертве тіло й далі просто незамінне для кругообігу речовин у лісі. Воно століттями висмоктувало поживні речовини з ґрунту, зберігало їх у деревині та корі, тож має неоціненну вагу для своїх дітей. Проте останнім не так легко добратися до цих скарбів. Для цього їм необхідна допомога інших організмів. Тільки-но зламаний стовбур падає на землю, біля нього та його коріння починається кулінарна естафета для тисяч видів грибів і комах. Кожен з них спеціалізується на певній стадії розпаду, що своєю чергою поділяється на окремі складники. Саме тому ці види ніколи не становлять загрози для живих дерев — ті були б для них надто свіжими. Трухляві деревні волокна, підгнилі чи вологі клітини — саме таке їм до смаку. За їдою та й під час цілого свого розвитку вони зовсім не поспішають, як це, наприклад, демонструє жук-олень. Він сам як доросла комаха живе лише кілька тижнів, під час яких відбувається спарювання. Більшість часу ця тварина проводить у вигляді личинки, що повільно пожирає розпушені корені листяних дерев. Щоб одного дня перетворитися на товсту й міцну лялечку, йому знадобиться до восьми років.

Щонайменше так само повільними є деревні гриби, також відомі як «деревні вушка». Вони називаються так, бо скидаються на бортик на загиблому дереві, що має форму розрізаної навпіл тарілки. Таким представником є трутовик облямований. Він харчується білими целюлозними волокнами деревини й після трапези залишає по собі брунатні, крихкі кубики. Його плодове тіло, що скидається на вже згадувану розрізану навпіл тарілку, завжди кріпиться горизонтально до стовбура. Тільки обов’язково таким чином, що з трубочок на його нижній поверхні зможуть висипатися спори для розмноження. Якщо одного дня прогниле дерево перекидається, гриб закупорює ці трубочки й росте далі навскоси до попереднього плодового тіла, щоб утворилася нова горизонтальна тарілка.