— Ні, — заперечив Етельред, — щиро кажучи, я зовсім не збираюсь наражатися на небезпеку. Я просто відверну їхню увагу, а поки вони будуть відволікатися на мене, ви поставите фальшивого Г. Г. на початку коридора і підштовхнете його. Тоді лялька на коліщатках поїде коридором, а я скажу: «Агов, погляньте, орли, це часом не Г. Г.?» — і тоді всі вони кинуться за ним, зрозуміло?

— Який блискучий задум! — захоплено вигукнув Саймон.

— Справді, — підтримав його Пітер і поглянув на Етельреда з повагою. — Він перетворюється на справжнього аса-контррозвідника.

— Спокійно, нам треба здолати ще довгий шлях до успіху, — стурбовано промовив Папуга.

— Пропоную розділити роботу, — сказав Саймон. — Етельред, Г. Г. і я вивчаємо план, проводимо вимірювання та розрахунки, детально розробляємо операцію — починаємо просто зараз. А ви, Папуго, Пітере і Пенелопо, готуєте манекен. Табіта і Дульчібелла допомагають. До речі, як ви вважаєте, коли найкраще провести операцію?

— Серед ночі, — відповів Г. Г. і витяг зі складок мантії великий годинник. — Таким чином, на все маємо шість годин. Щоби забезпечити цілковиту темряву, я вимкну місяць.

— Невже це можливо? — здивувалася Пенелопа.

— О, ще й як, — гордо відповів Г. Г. — Простісінько. Я можу навіть вимкнути сонце, якщо це конче знадобиться.

— Добре, тоді починаємо, — сказав Пітер. — Ходи зі мною, Папуго, покажеш, де ви тримаєте місячне желе.

Наступні три години робота кипіла. Етельред, Г. Г. і Саймон намалювали на підлозі крейдою вхід до темниці й пологого коридора і вибрали найкраще місце для розташування манекена. Табіта з Дульчібеллою, не без суперечок і суперництва, натягли-таки мантію на манекен, який уже стояв на коліщатках, зроблених із місячного желе. Але найбільше часу знадобилося, щоб виготовити йому обличчя. Шість варіантів обличчя Г. Г. вичарували і відкинули як невдалі, аж поки нарешті зробили таке, яке всі визнали бездоганним. Потім Пенелопа дуже старанно і прискіпливо розмалювала його олійними фарбами. На голову моделі наклеїли штучне волосся і бороду, прикріпили голову до тулуба, насунули гостроверхого капелюха — і відійшли на кілька кроків. Довгу паузу перервав Етельред.

— Оце-то так! — хрипкувато прошепотів він. — Як живий! Ну, просто ніби брат-близнюк. Якщо вже цим їх не обдуриш, то нічим не обдуриш.

— Мушу визнати, — розважливо промовив Папуга, — на мій погляд, це справедливі слова. Навіть я міг би сплутати цю ляльку з Г. Г. Неймовірно схожий, тобто дивовижно оманливий дублікат.

— Оце так! Ви як почнете говорити, то я розумію тільки п’яте через десяте! — захоплено вигукнув Етельред. — Не уявляю, як можна тримати в голові всі ці слова.

— Ти теж мав шанс опанувати мову, — суворо сказав Папуга, — коли Г. Г. організував безкоштовну школу для жаб. Але хоч хтось відвідував її? Ні! Вам більше подобалося кумкати в болоті і за сумісництвом висиджувати яйця для василісків, до того ж і те, й друге кепсько.

— Я в цьому не винен, присягаюся, — виправдовувався Етельред. — Я хотів ходити до школи, але моя мама сказала, що нема жодного сенсу в тому дурнуватому навчанні. Вона сказала, що мені, мовляв, треба займатися ремеслом.

— І чим же ти займався? — спитала Пенелопа співчутливо.

— Та шпигунством же, ви що, забули? Моя мама казала: «Для доброго шпигуна завжди знайдеться робота», — відповів Етельред.

Папуга тяжко зітхнув.

— Усі вони, жаби, однакові, — пробурмотів він. — Логіка не для них.

— Пора, — виголосив Саймон. — Іще раз повторимо план операції. В експедицію вирушають Пітер, я, Папуга і, звісно, Етельред як провідник і ас-контррозвідник.

— Ага, — вигукнула Пенелопа, — а як же я?

— А тобі краще залишитись тут, зі мною, моя дорогенька, — сказав Г. Г. — Усе-таки це небезпечна місія.

— Я не боюся, — наполягала Пенелопа, — я піду з ними. Згадайте — це ж я хитрощами змусила Етельреда обмовитися про ринву, а якби не це, ви взагалі не знали б, куди йти.

— Так, це правда, — присоромлено промовив Пітер.

— Ну, добре, ходімо з нами, — погодився Саймон. — Але пообіцяй, що тільки-но виникне найменший натяк на небезпеку, ти відразу щодуху рвонеш звідти.

— Не дочекаєтесь! — гордо відповіла Пенелопа. — Я тільки тоді рвону щодуху, коли решта теж рвоне.

— Сподіваюся, ми зуміємо вберегти Пенелопу, — сказав Папуга. — То що саме ми робитимемо?

— Ну, — сказав Саймон, — коли ми проникнемо в темницю, отут Етельред відразу вийде і розпочне відволікальний маневр.

— Хлопці, я ж казав, що не збираюсь робити нічого такого, ніяких — як там воно? — маневрів! — обурився Етельред. — Я тільки відволікаю увагу вартових.

— Гаразд, — Саймон посміхнувся, — щойно Етельред заманить вартових у темницю, де зберігаються великі книги, ми відразу виходимо і ставимо рухомий манекен у коридорі, отут, а Папуга сідає йому на плече і розмовляє голосом Г. Г. Тоді Етельред каже вартовим, що це Г. Г., Папуга злітає з плеча і підштовхує манекен лапами, двійник Г. Г. котиться по коридору до кінця і падає в рів. Якщо пощастить, вартові побіжать за ним і, може, навіть пірнуть у воду, бо він вийшов у нас важкенький, тож відразу піде на дно. Поки все це відбуватиметься, ми відкриємо книги і пошукаємо заклинання проти василісків, а Пенелопа його запише. А тоді можна тікати.

— Чудово, просто чудово, — похвалив Г. Г. — Який досконалий план! Який я вдячний вам, мої відважні дітки!

— А про мене ні слова? — образився Етельред.

— Ти проявив себе як воістину далекоглядна і винахідлива жаба, — втішив його Г. Г. і поплескав по денцю циліндра. — І коли все успішно закінчиться, я призначу тебе старостою у безкоштовній школі для жаб.

— Ого! — Етельред був у захваті від того, що удостоївся такої честі.

— А тепер, мабуть, усім нам годилось би випити гарячого какао з місячної моркви, а потім я загашу місяць — і можна рушати, — сказав Г. Г.

— Одне не дає мені спокою, — зізнався Етельред, сьорбаючи какао. — Чи я маю залишатися в замку як ас-контррозвідник Ікс, а чи втікати звідти разом із вашою компанією?

— Втікати з нами, — впевнено підтвердила Пенелопа. — Василіски на ту пору вже зрозуміють, що ти перейшов на наш бік. До того ж у нас для тебе знайдеться чимало іншої важливої роботи.

— Скажіть тільки слово, панночко, — відповів Етельред, манірно збиваючи циліндр трохи набакир. — Одне ваше слово — й ас-контррозвідник Ікс до ваших послуг!

— Дякую, — поважно мовила Пенелопа.

Друзі випили какао, дуже тепле і приємне для шлунка, а Г. Г. звірив годинник.

— Пора гасити місяць, — повідомив він. — Ви готові?

— Готові! — відгукнулися всі.

— Щасти вам! — побажали Табіта і Дульчібелла та дуетом гучно висякалися в носовички.

Загін рушив одним із багатьох бічних тунелів Кришталевих печер — власне, тим, який мав вивести якнайближче до лану місячної моркви, звідки можна було проникнути в заповітну ринву. Пенелопа й Етельред із ліхтариками в руках ішли попереду, з ними був Папуга, а позаду Пітер і Саймон несли манекен Г. Г.

Загін вийшов із тунелю і далі пішов полем. Без місячного світла тут було темно, як на дні колодязя. Стояла така мертва тиша, що було чути, як шарудять і труться їм об ноги оксамитові листочки місячної моркви. Ліхтариками друзі користувалися лише за нагальної потреби, особливо коли підійшли до великої похмурої будівлі Замку василісків, адже сторожа могла помітити світло і здійняти тривогу.

— Зупиніться на хвилинку, — прошепотів Етельред. — Здається, це тут. Зараз я гляну.

Папуга і діти слухняно чекали, поки Етельред нишпорив поміж листям місячної моркви і бурмотів щось собі під ніс.

— Ось вона, — сказав він нарешті. — Я так і знав, що вона десь тут.

При світлі ліхтариків діти побачили квадратний лаз і дротяну решітку поряд із ним. Посвітивши всередину, виявили, що лаз веде у велику й круглу, викладену цеглою, трубу. Просто під лазом стояв стільчик.

— Отак я і вибрався, — похвалився Етельред.

Вони обережно спустилися з манекеном через отвір у трубу. Тут їм рухатися було зручніше, бо тепер можна було присвічувати собі ліхтариками без остраху, що їх побачать. Десь за п’ять хвилин друзі помітили, що тунель полого спускається донизу, і відчули прохолодний вітерець.