«О Боже, — подумала Пенелопа, коли здоровенні щелепи з білими зубами зімкнулися довкола. — Оце вже точно кінець нашій пригоді».

Розділ VІІ. Вовкулаки і вогняники

— Ото дурень! — вереснув Папуга в темряву Освальдової пащі. — Ох і телепень пришелепкуватий! Із цими потворами, чого доброго, все пір’я повилазить!

— І що нам тепер робити? — запитав Пітер.

— Робити? — крикнув Папуга. — Робити? Швидко вибиратися звідси, поки цей дурнуватий змій ще не проковтнув нас живцем. Ось вам серпи, а мені дайте підзорну трубу — б’ємо його по зубах.

— Гам-гам, — почувся приглушений, але досить гучний голос Освальда, який розмовляв сам із собою. — Гам-гам, скільки років я мріяв про неї! Яке тісто! Яка майстерна випічка! Гам-гам. Оце нарешті справжня здобна паляниця!

— Зараз я покажу цьому дурневі паляницю! — прохрипів Папуга. — Нумо, всі разом!

І тільки-но Освальд сказав «гам-гам» учетверте, діти, Етельред і Папуга — усі щосили гримнули його по зубах. І тому він промовив: «Гам-гам, ай, ой, у-у-у!» — і без зайвих слів виплюнув човен разом із його вмістом.

А потім опустив голову і почав придивлятися.

— Ого! — ошелешено вигукнув він. — Ця паляниця начинена людьми! Я ще ніколи…

— Йолопе! Це ж я, Папуга! — перебив Папуга, розмахуючи підзорною трубою.

— Ну, якби це була навіть звичайна біла паляниця, начинена людьми, я б дуже здивувався, — бурмотів із цікавістю Освальд, — але я впевнений, що синьої паляниці, начиненої людьми, ще ніхто ніколи не бачив!

— Я готовий задушити цю рептилію, — прошипів Папуга перед тим, як заверещати: — Осва-а-льде-е! Це я-а! Па-пу-га-а!

Освальд придивився пильніше.

— О! — радо вигукнув він. — Це, здається, Папуга! Яка приємна зустріч! Але що це ти робиш у синій паляниці? Це, друже мій, дуже небезпечно — ти можеш стати чиїмось обідом! І що ти тоді зробиш? А якщо вже тобі необхідно плавати, то плавай краще на якійсь шхуні чи що…

— Це не паляниця! Це кораблик! — закричав Папуга.

— Равлик? — перепитав Освальд. — Ну, це вже ні, любий Папуго. Не хочеться тобі суперечити, але я одного разу бачив равлика, й він був зовсім не схожий на це. А крім того, равлики не сині, вони не плавають по воді. Ні-ні, зарубай собі на носі — це паляниця. До того ж марципанова, такі печуть у Болгарії.

— Я не можу з тобою говорити — причепи свою слухову трубку! — крикнув Папуга. — Я вже зірвав голос!

— Полоз? Ні, — заперечив Освальд, — ніякий це не полоз. Звісно, я можу помилятися. А ще це може бути синій млинець, хоча… Сумнівно, дуже сумнівно. Навряд чи млинець міг би так добре триматися на воді.

— І навіщо йому найбільші вуха в усій Міфології, якщо він нічого ними не чує? — зітхнув Папуга. Він здійнявся в повітря і сів просто Освальдові на вухо:

— Де твоя слухова трубка? — закричав він.

— Так-так, — задоволено сказав Освальд. — Я теж так думаю. Я дуже радий, що ти нарешті зі мною погодився. Равлики зовсім інші, вони мають ріжки, мушлі, вони слизькі і зовсім не схожі на це.

— Де слухова трубка? — верещав Папуга. — ТРУБКА, ТРУБКА, ТРУ-У-БКА-А!!!

— Нема ніякої потреби так пищати й біситися, — ображено сказав Освальд. — Я без твого вереску чудово все чую.

— Слухова тру-у-бка! — закричали всі хором.

— А-а-а, ви хочете на неї подивитися! — приємно здивувався Освальд. — Секундочку, вона в мене лежить ось тут — трендова річ. Звісно, вона мені зовсім не потрібна, бо я і так усе чисто чую, але мати її вдома дуже практично. Тому я знайшов для неї інше застосування — якщо туди заливати цукровий сироп, то можна малювати дуже гарні візерунки на тортиках.

Він опустив під воду свою вкриту лускою лапу, помацав і витяг бурштиновий, інкрустований сріблом слуховий ріжок. Потім приклав його до вуха й щасливо посміхнувся.

— Ну як? — запитав Освальд. — Погодьтеся, просто шикарно.

— Чудово! — заволали діти.

— Що? — перепитав змій, нахиляючись і притискаючи ріжок щільніше до вуха.

— Чудово!!! — знову закричали діти.

Освальд випростався, витяг із вуха трубку та зазирнув усередину.

— Хвилиночку, — пробурмотів він, — технічні неполадки.

Він застромив один зі своїх довжелезних кігтів у трубку, трохи подлубався, потім струснув нею і з трубки висипалася купка засохлої глазурі.

— Добре, — задоволено сказав він і звернувся до дітей: — Розумієте, час від часу вона забруднюється.

Освальд знову приклав трубку до вуха, а Папуга підлетів і вмостився на неї.

— Тепер ти чуєш? — запитав він.

— Я завжди чую! — здивовано відповів Освальд. — Я й до цього все чисто чув. Усі ті дурниці про равликів.

— Добре, добре, а тепер слухай уважно. Нам необхідно якнайшвидше дістатися до Острова вовкулак.

— До Острова вовкулак? — збентежився Освальд. — Якого дідька вам там треба? Огидне місце, огидні створіння. Я там нещодавно засмагав, то ті вовкулаки безперестанку жбурляли в мене каміння. Бридкі вульгарні тварюки.

— Розумієш, це дуже довга історія, нема часу пояснювати, — торохтів Папуга. — Але ми мусимо потрапити на острів ще до того, як зійде місяць. Ти міг би взяти нас на буксир?

— Раз плюнути! — відповів Освальд. — Сподіваюся, у вашій паляниці знайдеться мотузка? Ну то обв’яжіть її навколо моєї шиї — і помчали!

Вони закинули петлю Освальдові на шию і рушили. Спочатку Освальд так старався плисти якнайшвидше, що човен кидало в різні боки і команда мало не впала у воду. Слухову трубку змій заховав так надійно, що докричатися до нього було неможливо. Аж нарешті Папузі довелося полетіти вперед і добряче клюнути Освальда в ніс. І тільки тоді той зрозумів свою помилку, скинув швидкість, і вони полетіли, розсікаючи хвилі.

— Скажи, будь ласка, — запитав Саймон, — навіщо Освальд надягнув цей кухарський ковпак?

— Бо він кухар, — пояснив Папуга. — Він навчався в Парижі і Китаї. Освальд — неперевершений кухар. Але його батько був проти цього хобі, вважав, що справжній морський змій не може бути кухарем, і примусив нещасного Освальда полишити свою улюблену справу і приєднатися до родинного бізнесу.

— І що це за бізнес? — поцікавилась Пенелопа.

— Це фірма, яку заснував ще прапрадідусь Освальда, називається «Радіймо разом». Якщо курортне містечко втрачає свою популярність, фірма ненадовго відряджає туди когось зі своїх. Ця особа виставляє себе напоказ, кілька разів фотографується з охочими, і ви не встигнете озирнутися, як містечко кишітиме туристами, які бажають побачити морського змія. Але Освальд дуже сором’язливе створіння, він не любить метушні, у нього велике шляхетне серце, йому не подобається залишати відбитки своїх лап у чужих дворах чи дмухати на гостей під час пікніка, зненацька вискакуючи з-за скелі. Ні, єдине, про що він мріяв, — це відкрити свій ресторан. Але його батько був невблаганний: «Де це бачено, щоб морський змій відкривав ресторани?» Тож Освальду довелось-таки долучитися до родинного бізнесу, а кухарство опановувати як хобі.

— Бідолашний Освальд, — зітхнула Пенелопа.

— Так, це принизливо, — погодився Пітер. — Мабуть, дуже складно виходити на люди й позувати перед фотоапаратами, коли ти такий сором’язливий.

— Еге ж, особливо, якщо ти справжній кухар, — додав Саймон.

— Найкращий серед найкращих, — підтвердив Папуга. — І до того ж він ніколи не використовує місячної моркви. Завжди знаходить лише свіжі продукти. Освальд надзвичайно вибагливий до їжі.

Небо засвітилося глибоким золотаво-зеленим сяйвом, і тепер подорожні могли милуватися заходом чотирьох сонць. На обрії з’явився Острів вовкулак — малесенька плямка, яка щораз більшала, розросталася, промальовувалася чіткіше.

— Мабуть, ми таки не встигнемо припливти на острів до того, як споночіє, — сказав Папуга, зиркнувши спершу на годинник, а потім на небо. — Нам доведеться зійти на берег у темряві, але відчалити від острова ми неодмінно мусимо, поки не зійде місяць — хоч би що сталось. Який же я дурень! Чому не подумав про це раніше? Можна ж було попросити Г. Г. два дні не відпускати сонце з неба. Але, як завжди, я згадую про це тоді, коли вже нічого не вдієш.