Хоча Еміль і Лайза належали до королівської знаті Брендтів, Аксель Брендт доводився їм рідним братом, а Карл — племінником, ці двоє вигнанців жили окремо неподалік річки. То був гарнезний будинок відремонтованої ферми на західних околицях Нью-Бремена. Їм судилося носити прізвище Брендт, хоча обоє не були ані краплини схожі на представників родини. Еміль — віртуозний піаніст і композитор з характерною репутацією гульвіси; уся його молодість минула серед знаменитостей. Після того, як він освідчився матері, а потім покинув її, молодий талант вирушив вивчати музику до Нью-Йорка й там потоваришував з Аароном Коплендом. Копленд тоді щойно повернувся з Голлівуду на крилах гучної слави після написання музики до екранізації «Про мишей та людей» Стейнбека. Композитор надихнув Еміля на пошуки долі на Західному узбережжі, і молоде обдарування так і вчинило. Спочатку справи йшли вгору, робота в кіноіндустрії знайшлася легко, і голлівудські веселощі були аж надто до смаку. Він товаришував із Скоттом Фіцджеральдом, коли той, забутий усіма, доживав свої останні роки, сестрами Ендрюс, які, до речі, теж були родом із Міннесоти, Джуді Ґарленд, уродженою Френсіс Ґам, також із Міннесоти. До того, як війна поклала край легковажному життю, в молодого музиканта було два шляхи: один вів до гламурного життя композитора, що пише для кіно, а інший — вертав додому, до землі, звідки він вийшов, і до музики з глибоким корінням, яка проростала з чорнозему та обвіювалася вітрами. Про все це я довідався від Аріель: про це йшлося в мемуарах, які вона друкувала під диктовку.

Лайза Брендт була геть з іншого тіста: на десять років молодша за Еміля, важка дитина, яка до того ж народилася глухою. Брендти про неї згадували рідко, а якщо і згадували, то якось холодно і стримано. До школи вона не ходила, освіту здобувала вдома: їй викладали вчителі з дуже іменитої родини. Дівчину часто охоплювала лють та злість, і тільки Еміль міг з цим упоратися. Вона у відповідь дарувала йому свою любов. Коли молодий музикант повернувся після Другої світової сліпою та понівеченою людиною, яка прагнула лише гіркого усамітнення, заможна родина придбала і повністю відремонтувала ферму неподалік від околиці міста. Аби поруч із ним був хоч хтось, там оселили Лайзу. Тоді вона вже була підлітком, і жодних сподівань на її успішне майбутнє сім’я не мала. Таке сусідство обом знівеченим Брендтам було до вподоби. Лайза піклувалася про брата, а він надав їй дах, де впродовж усіх тихих відлюдькуватих років вона мала захист та мету, задля чого їй жити.

Це все мені розповіла Аріель, але розуміння тих речей прийшло значно пізніше.

Із-за білого штахетного паркану виднілася постать Лайзи Брендт, яка працювала на городі. Її руки в білих рукавичках старанно длубались у вологому ґрунті. Еміль сидів у плетеному кріслі на ґанку, поряд стояв ще один стілець та плетений стіл з шаховою дошкою і виставленими на ній фігурами.

— Кави хочеш, Натане?

Він добре знав, що ми прийшли: найімовірніше, про наш візит йому сповістило грюкання хвіртки. Емілю завжди подобалося демонструвати, що, попри сліпоту, він однаково нас бачить. Ми підійшли ближче, і Брендт усміхнувся:

— Аріель з тобою, а ті двоє бешкетників?

Звідки йому було відомо, з ким саме прийшов батько, для мене було цілковитою загадкою. Тато завжди стверджував, що Еміль був одним із найрозумніших чоловіків, яких йому доводилося зустрічати, і це чистісінька правда. Лайза облишила свої городні справи. Випроставшись, вона стояла й дивилася на непроханих гостей, наче високе, нерухоме опудало. Статус бажаного гостя мав лише Джейк. Брат миттю підбіг до неї, зав’язалася розмова знаків та жестів, гуртом вони пішли до хлівця з інструментами. Лайза прихопила граблі і знову взялася порядкувати на грядках, а Джейк тінню ходив за нею.

Батько піднявся сходами і відповів:

— Із величезним задоволенням, Емілю.

— Аріель, коли твоя ласка, принеси нам усе до кави, ти ж знаєш, де воно стоїть, — попросив Еміль. — І собі щось прихопи. Диктофон на моєму столі, на тебе чекає чимало аркушиків біля друкарської машинки.

— Гаразд, — погодилася Аріель і пішла в дім так, наче це була її власна домівка.

Я вмостився на східцях ґанку. Батько всівся в плетене крісло.

— Як просувається робота над мемуарами?

— Слова і музика — то геть різні речі, Натане. До біса складно, і до того ж я не впевнений, що щось у цьому тямлю. Скажу лишень: поки просто насолоджуюся процесом.

Житло Лайзи й Еміля Брендтів було одним із найгарніших у Нью-Бремені. Біля огорожі Лайза посадила невеличкі кущі, що пломеніли червоним та жовтим упродовж усього літа. Газон прикрасила дрібними острівками квітів, обмощеними червоною цеглою, що вабили зір розмаїттям фарб та форм. Її город за площею був як фундамент нашого будинку. Щоліта в серпні там пишніли томати, капуста, морква, кукурудза, кабачки й інші овочі. Лайзі кепсько вдавалося знаходити спільну мову зі світом людей, проте з рослинним вони ідеально розуміли одне одного.

Аріель принесла татові каву, додавши:

— Піду працювати.

— Добре, — відповів Брендт, на вустах заграла усмішка, красиво окреслюючи шкіру правої щоки та звиваючись по масивному шрамові на лівій.

Сестра пішла в дім, і вже за кілька хвилин з вікна кутової кімнати залунав з диктофона Емілів голос, й одразу ж за ним почулося швидке клацання друкарської машинки. Поки батько та пан Брендт розмовляли за щотижневою грою в шахи, я слухав, як пальці Аріель літали над клавіатурою. Тато наполіг на тому, щоб Аріель закінчила курси основ діловодства та скоропису й навчилася швидко друкувати, оскільки, незважаючи на її мрії та плани, такі знання і навички завжди можуть стати жінці в пригоді.

— Е-4, — розпочав гру Еміль.

Тато посунув уперед пішака пана Брендта. Він робив усі ходи замість Еміля, який нічого не бачив. Його майстерність візуалізувати гру щороку лише вдосконалювалася, і мене це надзвичайно захоплювало.

Батько виріс у робочому портовому містечку Дулут. Син моряка, який майже весь час був у рейсах, що, власне, й на краще. Удома дід міцно дружив із чаркою, й рукоприкладство в сім’ї не було дивиною. Я ніколи не бачив його, оскільки їхнє вантажне судно із двадцяти дев’ятьома іншими моряками на борту щезло в штормових морських хвилях біля узбережжя Нової Шотландії. Батько перший із сім’ї Драмів вступив до коледжу. Планував стати адвокатом, а саме — судовим юристом. Мама розповідала, що, коли познайомилася з батьком, він був надзвичайно кмітливий та самовпевнений, і вона точно знала, що батько стане найкращим адвокатом штату. Вона вийшла за нього заміж на першому курсі навчання в Університеті Міннесоти, де вивчала основи музики й театрального мистецтва. Згідно з оцінкою її жіночого товариства, тато був чудовим кандидатом. Це був 1942 рік, він саме закінчував навчання, записався добровольцем і готувався йти на війну. Коли батько пішов на фронт, мати була вагітна. Тато розпочав війну з Північної Африки, брав участь у численних кампаніях; Арденнська операція була останньою. Війна змінила Натана Драма, змінила безповоротно, зруйнувавши всі плани. Батько повернувся додому, не маючи жодного бажання вести баталії в залі суду. Він пішов навчатися до семінарії, де й отримав сан. Перш ніж тато очолив методистську церкву Нью-Бремена, ми жили в чотирьох інших містах Міннесоти. Сім’я священика ніколи не зоставалася надовго на одному місці. Цю непросту умову життя священнослужителя ми мали прийняти беззаперечно. Оскільки мати народилася в Нью-Бремені і ми частенько їздили в гості до діда та бабусі, то місто знали пречудово. Тато й Еміль були давно знайомі, але саме щотижнева партія в шахи їх зблизила. Мені здається, що поступово вона перетворилася для батька та пана Брендта на можливість двох чоловіків-однолітків, наляканих війною, породичатися в такий спосіб, де присутність матері була зайвою. І хоча Брендт кохав її, а потім кинув, це не мало особливого значення, а можливо, мені тоді лишень так здавалося.

— E-5, — промовив тато і посунув пішака. — Аріель каже, що мемуари надзвичайно цікаві.