Доул широко всміхнувся:

— Піймали на гарячому!

— Заходьте, — махнув нам Гас.

Я одразу рушив до них, проте Джейк вагався і стояв на східцях.

— Старі друзі грають у покер, — пояснив Гас. Він поклав руку мені на плече і показав карти. Якось він навчив нас із Джейком грі в покер: карта була хороша — фулхаус.

— Нічого надзвичайного, проте було б ліпше, якби ваш тато про це не довідався, згода?

Він говорив тихо, я розумів чому. Пічку в кутку підвалу потрібно було відремонтувати, й то був Гасів клопіт, але оскільки стояла середина літа, руки до неї так і не доходили. Труби заткнули ганчірками, аби жоден звук з підвалу не долинув до приміщення храму, кімнати для зборів чи батькового кабінету. Звісно, ганчірки і Чайковський не залишали батькові жодних шансів почути щось, проте Гас волів не ризикувати.

— Згода, — відповів я.

— Ну, а ти, друже? — Гас подивився на Джейка.

Джейк нічого не відповів, проте знизав плечима, неохоче погодившись.

— Ви щось хотіли? — поцікавився Гас.

— Та ні, нічого.

У цій ситуації ліпше лишити все, як є. Я чудово розумів, що ця гра залишиться між нами.

— Може, ковток смачного пива? — всміхнувся Гас.

Я зробив невеликий ковток теплого алкоголю. Мені вже доводилося куштувати його раніше, проте в чому його принада, я так поки і не збагнув. Я витер рота тильним боком руки, а Доул поплескав мене по спині й сказав:

— Ми зліпимо з тебе справжнього чоловіка, малий.

Раптом загрюкали в двері батькового кабінета. Хтось, щоб перебити музику, тарабанив дуже гучно й сильно. Стукіт долинав аж до нас, концерт Чайковського миттю урвався. Заскрипіла підлога — батько пішов відчиняти двері.

Гас притулив пальця до губ, встав з-за столу, підійшов до однієї з труб, що вела до таткового кабінету, і витягнув ганчірку. Батьків голос прозвучав чітко:

— Доброго вечора. Яка несподіванка.

— Отче, ми можемо зайти?

Голос я впізнав. Це була Една Свон, це її щойновипраною білизною ми з Джейком милувалися в той день, коли ховали Боббі.

— Проходьте, проходьте, — запросив татко. — Евісе, як Ваші справи?

— Серединка на половинку, — відповів він, голос звучав кепсько.

— Прошу сідайте.

Гас заткнув трубу ганчірками і промовив:

— Схожу до вітру, — і пішов до вбиральні.

Наші стільці зашаркали по дерев’яній підлозі. Доул поклав карти, підвівся, підійшов до труби й витягнув ганчір’я.

— Чим я можу Вам допомогти? — вів далі батько.

Помовчавши кілька хвилин, Една Свон відповіла:

— Ви даєте поради одруженим парам, еге ж?

— Звісно, але за певних умов.

— Отче, нам потрібно поговорити з вами про одну з проблем нашого шлюбу.

— Яку саме?

Знову запанувала тиша, і я почув, як Евіс кашляє.

— Нам потрібно поговорити про наше сексуальне життя, — нарешті наважилась Една.

— Ясно, — батьків голос лишався таким само незворушним, ніби Една сказала, що хоче поговорити про молитви.

Мені здалося, що я повинен щось зробити. Думаю, варто було підійти, забрати в Доула ганчірки і заткнути ними трубу, проте я був лише хлопчиськом у компанії дорослих чоловіків. Мені бракувало сміливості діяти їм наперекір.

— Я хочу сказати, — вела Една, — що нам потрібна шлюбна порада щодо сексу. З християнської позиції.

— Побачимо, чим зможу вам допомогти, — відповів батько.

— Річ у тім, що в нас з Евісом зовсім різне бачення наших фізичних стосунків. Правду кажучи, отче, мені хочеться більше близькості, ніж Евіс може мені дати. Він уважає, що моє бажання — це аномалія. Саме це слово Евіс вживає, аби описати мій стан. Аномалія. Ніби я з глузду з’їхала чи щось на кшталт цього. — Розмову Една починала більш-менш спокійно, але голос дедалі пришвидшувався, особливо коли вона говорила останнє речення.

Доул одразу заткнув трубу й прошепотів до інших:

— Якби моя колишня була такою ж пристрасною, ми б і досі були одружені.

Чоловіки душилися сміхом, Доул знову витягнув ганчір’я.

— Зрозуміло, — мовив батько. — Евісе, може, ти щось скажеш?

— Так, отче. Я працюю як проклятий на зерновому елеваторі весь день, а коли повертаюся додому, то почуваюся надміру втомленим. Я ледве своє лайно несу, даруйте на слові, прихожу додому, аж тут Една вся така пристрасна, а в мене на думці лишень, як випити пляшку холодного пива й задерти догори ноги. Я що, тренований песик у цирку?

Я уявив Евіса Свона. Він зараз сидить там, худий як тріска, його адамове яблуко стрибає то вгору, то вниз. Можливо, власник крамнички також уявляв його цієї миті, і тому хитав головою й тихенько посміювався. Я знав, що нам не варто те слухати, і Гас би їх зупинив. Я знав, що за його відсутності вся відповідальність лежала на моїх плечах. Правду кажучи, я не боявся зробити зауваження чоловікам. Насправді мене надзвичайно зацікавила розмова в батьковому кабінеті, і тому я прикусив язика.

— Ну хоч би трішки емоцій, Евісе, — промовила Една Свон. — Усе, що я прошу.

— Та ні, Едно. Ти просиш жеребця, який почне скакати, щойно ти заляскаєш у долоні. Я не такий, жінко. А зараз, отче, зрозумійте й ви мене. У мене є бажання, я хочу, хочу, як звичайний чоловік. Але Една, вона ж просто сексуально агресивна.

— Ти знаєш, є чоловіки, які таке цінують, — кинула Една у відповідь.

— Ти з жодним із них не одружена.

— Господи, а як же хотілося б…

— Гаразд, — тихо промовив тато. Він розсудливо зачекав кілька хвилин, а потім додав: — Фізична близькість між чоловіком та жінкою — це делікатний баланс потреб і темпераментів, що не завжди збігаються. Едно, Ви чуєте Евіса? Він лише просить трохи часу для відпочинку наприкінці важкого робочого дня, перш ніж перейде до плотських утіх.

— Відпочити? Та до біса, отче, він п’є пиво й куняє, і що тоді мені з нього взяти?

— Евісе, може, замість пива спробувати скляночку холодного чаю?

— Знаєте, коли я, як проклятий, працюю в таку спеку, єдине, що допомагає мені пережити день, — це думки про пляшку пива, яка чекає на мене в холодильнику.

— А деякі чоловіки думають про те, що на них чекає в ліжку, — вставила свої п’ять копійок Една.

— Ми одружені тринадцять років, Едно. Повір мені, ніякі сюрпризи в ліжку мене точно не чекають.

— Тринадцять років, — вів тато. — Це чималий термін. Розкажіть мені, як ви зустрілися.

— А який це має стосунок до справи? — запитав Евіс?

— Ми познайомилися під час пікніка, — відповіла Една. — Лютеранський парк. Я була знайома з колегами Евіса, вони запросили нас обох. Таке собі спеціальне знайомство, проте ми навіть не здогадувалися.

— Що вас зацікавило в Евісі?

— Чорт забирай, він був напрочуд милий і трохи зухвалий. Вечір закінчився тим, що ми про щось говорили, поки інші грали в м’яча. Ми всі вже збиралися, він відчинив переді мною двері. Наче справжній джентльмен. — Вона спинилася на мить, а потім знову заговорила, її голос трохи тремтів. — Я подивилася в його очі. Знаєте, отче, я побачила там доброту, якої досі ніколи не бачила в жодного чоловіка.

— Це так зворушливо, Едно. Евісе, а що вас спонукало закохатися?

— А дідько його знає.

— Не поспішайте.

— Ну, власне, вона була справжньою красунею. І вона не молола різних дурниць. Я пам’ятаю, як Една розповідала про сім’ю, про маму, бо та тоді хворіла. І хочу зазначити, в її серці було стільки любові… А потім, коли я захворів, — то був страшенний грип — вона приходила до мене щодня, приносила супи, зварені власноруч. До речі, отче, вона чудово готує.

— Про це я чув, Евісе. Мені цілком зрозуміло, що ви кохаєте одне одного, а все інше можна подолати. Ось що я вам скажу. У мене є чудовий друг, його звати Джеррі Стов. Він теж представник духовенства, але спеціалізується на парах, які мають проблеми з фізичною близькістю. Він справжній спеціаліст і, я впевнений, допоможе. Якщо ви не проти, я спробую домовитися про зустріч.

— Я не впевнений, — відповів Евіс.

— З радістю, — запевнила Една, і додала: — Евісе, будь ласка.