— Вона випиває.

— Лише коли вдома.

— І палить.

— Усі жінки в усіх бачених мною фільмах палили. Велика кількість жінок моєї парафії теж палять — на самоті. Не приховувати цього — це вибір Рут.

— І найгірше. Вони стверджують, що Рут тримається осторонь Жіночої спілки християн.

Жіноча спілка християн була важливою структурою при церкві. Жінки, які ходили на службу, надзвичайно пишалися честю працювати задля її процвітання.

— Вона стільки сил докладає до музичних програм для трьох церков, — відповів тато. — Її серце там.

— Немає сенсу переконувати мене, Натане. Я люблю Рут і люблю її магнетизм. Я вважаю, що її музичні досягнення для жителів міста та церков є справжнім дивом. Я не один із твоїх парафіян і не маю жодного бажання наговорювати на неї.

На мить тиша запала на ґанку. Засвистів гудок: вантажний потяг простугонів коліями неподалік від будинку і попрямував собі далі. Тато відповів:

— Вона не стане іншою. Я навіть не проситиму.

— Я не кажу, що тобі слід це робити. Думав лишень, що ти захочеш знати, про що гомонять люди.

— Я все це знаю.

— Ой, Натане, набагато простіше бути одруженим із церквою.

— Але церква не почухає спинки, коли та свербить, і не пригорнеться до тебе холодної ночі.

Обидва засміялися, а далі отець Пітер додав:

— Час збиратися. Дякую за вечерю.

Трохи пізніше я сказав батькові, що йду до кварталу багатіїв, але чому саме — не повідомив. Він відірвав очі від книги й наказав повернутися до сутінок.

Я вийшов з дому і попрямував вулицею Тайлер. За мить почулося гупання кросівок: Джейк біг слідом.

— Куди зібрався? — важко дихаючи, спитав брат.

— У центр, шукаю Гаса.

— Мені можна?

— Як хочеш.

Джейк закрокував поруч:

— Ти збираєшся йому розповісти про Морріса Інґдала?

— Можливо.

— Я оце думав, Френку. Може, слід сказати, що тобі шкода?

— Інґдала? Навіть не мрій.

— Якщо він добереться до тебе, тоді тобі точно буде непереливки, — Джейк трохи помовчав, а потім додав: — Чи мені…

— Тобі немає про що хвилюватися, — запевнив я брата. — Це ж я штовхнув його у воду.

Ми перетнули колії. Джейк підняв камінець і жбурнув його в дорожній знак. Камінь відскочив, як куля.

— Терпіти не можу, коли він називає мене Гоуді Дуді.

Далі брели мовчки, заглибившись у власні міркування. Мені думалося, що, хоч зараз і вдалося трохи заспокоїти Джейка, що він у безпеці, причини остерігатися все ж були. Морріс Інґдал належав до тих типів, які, коли вже заточили супроти тебе зуб, то помстяться і братові. Ми звернули з вулиці Тайлер на головну і попрямували до місцевих магазинів. Уже була майже восьма. Сонце застрягло в гілках дерев й освітлювало галявини ламаним жовто-помаранчевим сяйвом. Звідкілясь долинав поодинокий свист феєрверків і петард, проте загалом вечір був спокійний та тихий. Мої думки крутилися не лише навколо Морріса. Значно більше в голові паморочилося від образливих слів Інґдала і білявки, які стверджували, що Аріель — лярва. Це слово мені не подобалося. Мені не подобалося його звучання чи відчуття, як воно злетіло з моїх вуст, а також те, що воно засіло в моїй голові. Наскільки я міг здогадатися, «лярвою» називали дівчину, яка вешталася з чоловіками — такими мерзотниками, як Морріс Інґдал. Спроби уявити Аріель у цій ролі просто вивертали мої нутрощі.

Звісно, я думав про стосунки та секс. Але для мене це завжди асоціювалося з одруженою парою. Я з осудом ставився до чоловіка та жінки, які вступали в статеві стосунки до шлюбу. Не міг уявити, що сестра могла належати до таких. Проте темні закутки мого мозку, які сповнилися новою інформацією, висвітлили факти, на які раніше я не звертав уваги. Ті зустрічі в нічні години. Відмова залишати Нью-Бремен і навчатися в Джульярдській школі. А вона ж мріяла про це все життя. Ці нещодавні ридання вдома. За той час, що сплив з нашої пригоди біля кар’єра, я зрозумів: сестра не лише закохана в Карла Брендта — вона, ймовірно, спить із ним. У тринадцять я й гадки не мав, що робити з усім цим.

І поки всілякі чортяки гралися моєю уявою, до нас під’їхав Карл на своїй червоній спортивній машині.

— Агов, бешкетники, — він гукав до нас з дружньою фамільярністю. — Куди зібралися?

Я витріщився на нього, намагаючись звести докупи новий стан справ та його роль у нашій сім’ї. Проте єдине, що я знав напевне, — парубок мені подобався. Карл Брендт і досі мені подобався. Я не помічав у ньому жодного натяку на гордовитість і пихатість. Коли Карл заходив у гості, я завжди вештався поряд і жодного разу не помітив у його ставленні до Аріель нічого іншого, окрім щирої прихильності. Проте, що я міг знати?

— Шукаємо Гаса, — мовив Джейк.

— Не бачив його, — відповів Карл. — Я їду в коледж, щоб забрати Аріель після репетиції. Розвіємося трішки на моєму маленькому червоному дияволові?

— Круто, гайда, — відповів брат.

Карл нахилився і відкрив дверцята. У машині не було заднього сидіння, тому нам із Джейком довелося потіснитися спереду.

— Усі готові? — запитав Брендт.

Він від’їхав від узбіччя. Верх машини був відкинутий, тому навколо нас миттєво здійнявся вітер.

Ми не одразу поїхали до коледжу, що стояв на пагорбі неподалік від лікарні і виходив на Лютеранський парк. Карл проїхав трохи по Нью-Бремену, минув під’їзні дороги до містечка, а потім натиснув на газ. Вітер вив, і Джейк скавулив йому в тон, наче скажений. Карлове золотаве волосся розліталося, як кукурудзяні рильця під час бурі. Він сміявся від справжньої насолоди. Тієї миті мене щось стримувало, я дивився на нього і дивувався тій безтурботності, з якою минало його життя. На мене повільно накочувалося досі незнане відчуття, цілковито сповнюючи моє нутро. Це була відраза.

Під’їхавши ближче до околиць містечка, Брендт скинув швидкість; вітер вщух, і я запитав:

— Ти збираєшся одружитися з Аріель?

Він не глянув на мене. Зволікання не мало нічого спільного з обережною поведінкою за кермом: це було небажання дивитися мені у вічі.

— Ми не говорили з нею про шлюб, Френкі.

— Ти хочеш з нею одружитися?

— Зараз у нас попереду різні шляхи.

— Навчання?

— Саме так.

— Аріель не хоче їхати до Джульярдської школи.

— Я знаю, вона казала.

— Ти знаєш чому?

— Слухай, Френкі. Я не хочу зараз про це говорити. Це стосується лише мене і твоєї сестри.

— Ти її кохаєш?

Він втупив погляд у дорогу. Я знав, що він не хоче дивитися на мене.

— Вона кохає тебе.

— Френкі, ти й сам не знаєш, про що говориш.

— Вона казала, що любов — штука складна. Але мені все видається простішим. Ви кохаєте одне одного і берете шлюб. От і все.

— Не завжди воно так, Френкі, не завжди, — він був пригнічений, у голосі вчувався відчай.

Коледж був зовсім невеличким, його основною метою було виховання лютеранських священиків. Він славився відмінною музичною програмою та хорошим концертним залом. Саме тут ми і знайшли маму, Аріель і, несподівано для мене, Еміля Брендта. Репетиція добігала кінця, хор, до складу якого входили здебільшого студенти коледжу й містяни, потроху розсіювався. Аріель, мама й Еміль стояли гуртом на сцені, поруч із кабінетним роялем. Я знав, що Еміль погодився акомпанувати хору. Звісно, його участь привертала ще більшу увагу до події, але, з огляду на нещодавні ігри зі смертю, я був упевнений: цю ідею він облишив. Помилився.

Карл стрибнув на сцену, привітався з дядьком та мамою, поцілував сестру в щоку і запитав:

— Усе готово?

— Ви йдіть собі, — сказала мати. — Я сама відвезу Еміля додому.

Карл узяв руку Аріель і допоміг спуститися зі сцени. Ми стояли в проході між рядами. Минаючи нас, він сказав:

— Що ж, хлопці, додому дійдете й самі.

Мама і пан Брендт залишилися на сцені вдвох, я відчув — вона хоче позбутися синів і зостатися з Емілем наодинці. На ній були бавовняні штани, з-під синьої джинсової сорочки виднілася біла майка. Кінці сорочки вона зав’язала на талії, як Джуді Ґарленд у стрічці про творчих людей.