— Тільки не треба трощити… — сказав я навіть уже не в слухавку.

— А-а-а-а-а-а-а-а-а-р-р-р-г-г-г-х-х-х! Б-л-л-л-я-а-а-а-а-р-р-р-г-г-г-р-р-л-л-л-я-у-у-у-у-у-у-у-р-р-г-г-х-х!

Мені було чути, як Ерік плювався й давився, а тоді почав колошматити слухавкою по всіх частинах будки. Я зітхнув і задумливо натиснув на важіль. Щось мені ніяк не вдається нормально поспілкуватись із ним по телефону.

Я рушив до своєї кімнати, намагаючись забути про брата; мені хотілося лягти спати раніше, щоб вчасно прокинутися й провести церемонію найменування нової рогатки. Щойно я залагоджу це, можна буде подумати, як ліпше поводитися під час розмов з Еріком.

…І справді як корабель. Ох і псих же!

Я часто думав про себе як про державу чи принаймні як про місто. Мені здавалося, що те, як по-різному я сприймав ті чи інші ідеї, розглядав імовірні лінії поведінки тощо, нагадувало зміну політичних настроїв у межах країни. Я завжди схилявся до думки, що люди голосують за новий уряд не тому, що їм дійсно імпонує його політика, а лише тому, що їм хочеться змін. І чомусь їм здається, що з новим урядом вони заживуть краще. Народ, звісно, дурний, однак схоже на те, що всі ці речі стосуються радше настроїв, примх і загальної атмосфери, аніж ретельно зважених аргументів. Я відчуваю, що в моїй голові відбувається точнісінько те саме. Іноді мої думки й почуття суперечать одні одним, тому я й вирішив, що, вочевидь, у моєму мозку мешкає сила-силенна різних людей.

Наприклад, якась частина мене завжди відчувала почуття провини за вбивства Блайта, Пола та Есмеральди. Та сама частина тепер відчуває себе винною через те, що я помстився невинним кроликам за витівки одного паскудного самця. Утім я ставлюся до неї як до опозиційної партії в парламенті або критичної преси; вона закликає до совісті та пригальмовує певні процеси, однак наразі вона не при владі й навряд чи колись їй удасться там опинитись. Інша частина мене — расистська; імовірно, тому, що я майже не зустрічав людей із іншим кольором шкіри й мені відомо про них лише те, що я читаю в газетах і бачу по телевізору, де здебільшого говорять про їх численність і керуються презумпцією винності. Ця частина досі має на мене доволі сильний вплив, хоча я, звісно ж, розумію, що жодних логічних підстав для расової ненависті не існує. Щоразу, як я зустрічаю в Портенілі людей з іншим кольором шкіри, котрі купують собі сувеніри або зупиняються щось перехопити, я мрію, щоб вони про щось мене запитали й тоді я зміг би продемонструвати їм свою ввічливість та довести, що здоровий глузд сильніший за печерні інстинкти або виховання.

З цієї ж причини потреби в помсті кроликам не було. Потреби в помсті немає взагалі, навіть у великому світі. На мою думку, відплата людям, які лише опосередковано або ж випадково пов’язані з тими, хто заподіяв зло, потрібна винятково для того, щоб ті, хто вчиняють помсту, відчули себе краще. Це як у випадку зі смертним вироком — ви прагнете його тому, що він принесе задоволення особисто вам, а не тому, що вважаєте його засобом стримування чи вірите в ще якусь схожу дурню.

Кролі хоча б ніколи не дізнаються, що їм заподіяв шкоду Френк Колдгейм, на відміну від людей, які чудово розуміють, що чинять із ними зловмисники, і отже, помста призводить до цілком протилежного задуманому результату, радше підбурюючи до опору, аніж придушуючи його. Але я принаймні визнаю, що все це робиться лишень задля того, аби потішити своє еґо, зберегти почуття власної гідності, і просто заради задоволення, а не задля порятунку держави, підтримання справедливості чи вшанування честі полеглих.

Саме тому деякі частини мене ставилися до церемонії найменування нової рогатки як до забави, ба навіть дивилися на неї з презирством. Цей стан у моїй голові скидався на те, як інтелектуали глузують з релігії, не здатні заперечувати її вплив на маси. Під час обряду я змастив металеві, гумові й пластмасові деталі нової зброї вушною сіркою, шмарклями, кров’ю, сечею, пупковим пухом і піднігтьовим сиром, а тоді влаштував їй бойове хрещення, вистріливши по безкрилій осі, що повзала циферблатом Фабрики, порожнім джгутом, після чого заліпив собі ним по голій нозі й заробив синця.

Якісь частини мене вважали все це безглуздям, однак їх була абсолютна меншість. Решта мене знала, що такі речі працюють. Вони наділяли мене силою, робили частиною місця, яким я володів і де, власне, перебував. І від цього мені робилося добре.

Я знайшов в одному з альбомів, які тримав на горищі, фотографію Пола, де той був зображений немовлям, і після церемонії написав на зворотному боці фотокартки ім’я нової рогатки, обгорнув її довкола сталевої кульки, закріпив шматочком скотчу і, злізши з горища, вийшов у прохолодну мряку нового дня.

Я пішов до старого, вкритого тріщинами стапеля на північному кінці острова. Натягнувши джгут майже до максимуму, я вистрілив кулькою з фото, і та засвистіла в повітрі, перевертаючись на льоту. Сплеску я не помітив.

Доки ім’я рогатки нікому не відоме, то вона в безпеці. Звісно, це не допомогло Чорному Винищувачу, але він загинув через мою помилку, а я володію настільки великою силою, що коли все летить шкереберть — що трапляється зрідка, проте все ж трапляється, — навіть ті речі, яким я забезпечив захист, стають вразливими. Знову ж таки, народ моєї голови-держави злився через те, що я припустився такої помилки, і був налаштований ужити попереджувальних заходів, щоб така ситуація не виникла в майбутньому. Я відчував себе так, наче мого генерала, котрий програв битву чи втратив якусь важливу територію, покарали, а чи навіть розстріляли.

Утім я зробив для захисту своєї нової рогатки все можливе, і навіть зважаючи на картання себе за те, що прикрий випадок на Кролячих Угіддях коштував мені вірної зброї з численними бойовими заслугами (не кажучи вже про значні витрати з Оборонного Бюджету), я вирішив, що це сталося на краще. Якби не ця перевірка, я, можливо, і не викрив би ту частину себе, що призвела до помилки з кролем, і вона й досі була б у мені. Некомпетентний або введений в оману генерал пішов у відставку. Цілком імовірно, що коли повернеться Ерік, мені знадобиться бути на піку своєї форми.

Незважаючи на те, що світанок, туман і мряка мали б мене дещо захмелити, після церемонії найменування я все ще почувався цілком добре й упевнено.

Я відчув, що готовий до Пробіжки, тож лишив куртку біля Стовпа, поблизу якого я був тоді, коли Діґґз приніс новини, і надійно запхнув рогатку за пояс. Пересвідчившись, що мої шкарпетки не зібгались, я перешнурував черевики для бігу й повільно потрусив уздовж смуги піщанику між смугами припливу. Мряка почасти зникла, і червоний розпливчастий диск сонця раз по раз визирав із-поміж туману й хмар. Із півночі задував легенький вітерець; я біг так, щоб він дув мені в обличчя. Швидкість я набирав поступово, спершу знадившись до легкого, розрахованого на довгу дистанцію бігу, який підготував би мої легені й ноги до пришвидшення. Стиснуті в кулаки, мої руки рухалися в плавному ритмі: спершу одне плече — потім інше. Глибоко дихаючи, я підтюпцем біг по піску. Діставшись розлогого гирла острівної ріки там, де вона розливалася піщаним берегом, я підлаштував свої кроки так, щоб без зайвого напруження перестрибувати через усі потічки, що траплялися на моєму шляху. Подолавши перешкоду, я схилив голову й пришвидшився. Мої голова й кулаки таранили повітря, ноги згинались, розгинались, напружувались і штовхали мене вперед.

Доки я біг, вітер і мряка шмагали мене по обличчю. Легені стискались і вибухали, стискались і вибухали; мокрий пісок стікав моїми підошвами, здіймаючись за мною кривими фонтанами, коли я пришвидшувався. Задерши голову, я підставив шию вітру, немов коханець, що очікує поцілунку, і дощ накинувся на неї, як риба на наживку. Завдяки гіпервентиляції я відчув, як мої м’язи розслабились і знову набули сили. Я напружився і пришвидшився, перестрибуючи через зогнилі водорості, запліснявілі шматки деревини, бляшанки й пляшки, що траплялися на моєму шляху; я почувався бісериною на нитці, яку гойдав вітер; повітря совгало моїм горлом, свистіло в легенях і просочувалося в м’язи ніг — нестримний потік енергії сповнював мене всього. Я мчав щодуху, доки мав сили; а коли відчув, що вони почали мене полишати, то розслабився й на якийсь час перейшов на звичайний швидкий біг.