Якщо ми зможемо створити курку з характеристиками динозавра, ми назвемо її курозавр або динокурка! А зробивши динозавра з курки, ми зможемо зробити його з будь-якого птаха, адже всі птахи – родичі. Думаю, деякі діти хотіли б, щоб ми зробили динозаврів зі страусів, щоб динозавр вийшов великим, але, мені здається, краще працювати з дрібними птахами, щоб вони потім не з’їли нас. А ти як гадаєш?

Хмари складаються з мільйонів крихітних частинок води. Іноді вони мають вигляд маленьких крапельок, іноді – дрібних кристалів льоду. Справді дивно, що ця вода повинна просто з’явитися в небі, хоча ми не бачимо, як вона піднімається туди, але пам’ятай: якщо ти не можеш чогось побачити, це не означає, що його не існує.

Іноді вода невидима. Звичайно, це не та вода, яку ти п’єш. Ми всі її бачимо. І це не та вода, що замерзла і перетворилася на лід, – її також легко побачити.

Ми не можемо побачити воду у формі газу. Це коли дрібні частинки – так звані молекули – літають у повітрі окремо, а не утворюють разом, зціпившись, рідку воду або твердий лід.

Коли вода перетворюється на газ, молекули піднімаються у повітря, значно віддаляючись одна від одної. А оскільки вони всі дуже-дуже малі, щоб їх можна було побачити, у такому – газоподібному – стані вода стає невидимою. Тільки коли тисячі мільйонів молекул води злипаються, утворюючи крихітні краплі, ми отримуємо можливість побачити їх. Саме це, до речі, відбувається, коли в небі формується хмара.

Ти, може, і не помічаєш цього, але довкола дуже багато цієї невидимої води. Вона – частина повітря, яким ми дихаємо. Молекули води потрапляють у повітря, піднімаючись із верхньої частини океанів, сніг, калюж і будь-якої іншої води на землі. Вони занадто малі, щоб можна було побачити, як вони літають навколо нас поодинці, але їх дуже багато, вони постійно стикаються одна з одною та з молекулами повітря.

Що тепліше повітря, то більше молекул води піднімається вгору і то швидше вони переміщаються. Але як ця невидима вода піднімається високо в небо і перетворюється на білу пухнасту хмару?

На кількох перших від землі кілометрах нашої атмосфери повітря дуже рухливе, і є досить багато способів, як воно може піднятися високо в небо. Його може підняти вгору вітер. Воно може піднятися, нагрівшись від нагрітої Сонцем землі. Незалежно від того, як саме воно потрапляє вгору, воно завжди охолоджується, доки піднімається. Так з’являються хмари.

У міру того як повітря охолоджується, невидимі молекули води починають рухатися повільніше. Остигнувши до певної температури, вони, стикаючись одна з одною, злипаються і перетворюються на краплинки. Поступово у небі збирається досить краплинок для того, щоб з’явилася біла хмара.

Якщо повітря й далі піднімається й охолоджується, краплинки, з яких складається хмара, перетворюються на маленькі кристалики льоду. Збільшившись до певного розміру, вони знову впадуть на землю у вигляді дощу або снігу.

У цьому запитанні два важливі слова: «мозок» і «мною». Спочатку ми повинні переконатися, що справді розуміємо їхні значення.

Мозок – це річ, яка заповнює внутрішню частину твоєї голови і схожа на великий зморшкуватий горіх. Хоча, на відміну від горіха, він м’який, як яйце. Але він може робити багато речей, набагато більше, ніж горіх або яйце: він дозволяє бачити, чути, відчувати запах і смак. Мозок – це також центральна штаб-квартира твого тіла, яка керує різними м’язами рук і ніг, щоб ти міг рухатися. А найголовніше те, що за допомогою мозку ти думаєш, а отже, усвідомлюєш самого себе, розумієш, ким ти є.

Погляньмо, що відбувається у твоїй голові…

Коли ти народився, твій мозок був приблизно того самого розміру, що й у немовляти шимпанзе. Але потім почалося дещо дивовижне. Є близько ста мільярдів крихітних будівельних блоків, «клітин», які можна побачити тільки під мікроскопом, і саме з цих клітин складається твій мозок. Відразу після народження ці клітини починають утворювати одна з одною волокнисті з’єднання, і в міру того, як ці з’єднання подовжуються і збільшуються, твій мозок розвивається набагато більше, ніж мозок шимпанзе.

Чому це цікаво і важливо?

Ми, люди, не бігаємо дуже швидко, ми не бачимо дуже добре, і ми не такі сильні, як інші тварини. Але ми можемо жити і процвітати майже у будь-якій частині планети, на відміну від інших видів, оскільки робимо дещо набагато краще, ніж інші.

Ми вчимося.

Саме завдяки вмінню вчитися і набувати досвід ми можемо адаптуватися до будь-яких умов, у яких народилися. Клітини нашого мозку мають фантастичну здатність – у кожен момент життя встановлювати нові зв’язки, оскільки з кожним новим досвідом змінюються з’єднання мозку. Тож навіть якщо ти клон – повна копія свого брата чи сестри з такими самими генами, – клітини твого мозку будуть пов’язані між собою інакше, ніж у них, тому що твій досвід пережитого буде твоїм власним, окремим. Навіть якщо ви житимете в одному будинку, з тобою відбуватимуться індивідуальні, унікальні речі, які відрізнятимуться від того, що відбуватиметься з усіма іншими.

Щоразу, коли ти робиш щось звичайне, наприклад говориш із кимось, граєш, їси або виглядаєш із вікна, клітини твого мозку з’єднуються по-своєму, унікальним чином, що і формує твою неповторну особистість.

Отже, відповідь на твоє запитання полягає в тому, що поняття «мій мозок» і «мною» – це те саме. Тож ви не можете керувати одне одним.

І все ж таки питання про те, яким чином усвідомлення себе як особистості може спричинятися чимось, схожим на горіх і яйце одночасно, – одна з найскладніших загадок, яку людству ще потрібно розгадати.

Так, ми всі пов’язані одне з одним. Ти, ймовірно, далекий двоюрідний брат королеви, і президента Сполучених Штатів, і мій. Ти і я – кузени один одному. Ти можеш сам це довести.

У кожного з нас є двоє батьків. Це означає, що оскільки у кожного з батьків теж по двоє батьків, то в кожного з нас по чотири бабусі і дідусі. Потім, оскільки у кожної бабусі й дідуся було по двоє батьків, у кожного є по вісім прапрабабусь і прапрадідусів, по шістнадцять прапрапрабабусь і прапрапрадідусів, по тридцять двоє прапрапрапрабабусь і прапрапрапрадідусів і так далі.

Ти можеш повернутися назад на будь-яку кількість поколінь і з’ясувати, скільки предків відділяє тебе від того часу. Все, що тобі потрібно зробити, – відраховуючи кожне покоління, множити їхню кількість на два.

Припустімо, що ми повернемося на десять століть назад, тобто до англо-саксонських часів, просто перед норманським завоюванням, і з’ясуємо, скільки твоїх предків жило б тоді. Якщо ми візьмемо по чотири покоління на століття, то їх вийде близько сорока.

Два, перемножене само на себе сорок разів, дасть цифру тисяча трильйонів. Проте загальна чисельність населення тоді була лише близько трьохсот мільйонів. Навіть сьогодні населення Землі становить сім мільярдів, а ми щойно з’ясували, що тисячу років тому лише твоїх предків було більше аж у 150 разів. І ми досі говорили тільки про твоїх предків. А як щодо моїх предків, предків королеви і президента? А як щодо предків аж семи мільярдів сучасних людей? Чи є у кожного з цих семи мільярдів свої тисяча трильйонів предків?

Що ще гірше, ми повернулися лише на десять століть назад. Припустімо, що ми повернемося до часів Юлія Цезаря – це близько вісімдесяти поколінь. Два, перемножене вісімдесят разів, – це понад тисяча трильйонів. Це все одно, що заповнити кожен квадратний метр поверхні Землі більше ніж мільярдом людей. Вони стоятимуть один на одному, сотні мільйонів людей!