Згодом цей знак «як» змінився та став нашою маленькою літерою а. Далі, вони взяли знак, який у єгиптян означав «притулок», та дали йому назву баїт (bayit), тобто «будинок», і так далі.

Звідки ми це все знаємо? Люди вирізали знаки на скелях, тож деякі написи датуються приблизно 1800 роком до н. е., а деякі виникли 3800 років тому.

Після винайдення цієї системи письма ідея поширилася усюди, від Греції до Європи, також у багатьох інших абетках в світі.

Сьогодні Китай має власну систему письма, але китайці користуються й абеткою, бо це набагато зручніше.

Люди почали користуватися рецептами одразу ж, як помітили, що сьогоднішня страва краща за вчорашню.

Ще до того, як люди навчилися писати, вони обговорювали одне з одним, як смачніше приготувати їжу. Сьогодні дуже просто навчитися готувати – скільки кулінарних шоу на телебаченні! Приготування їжі – це дуже просто, треба тільки дивитися та повторювати усе, що бачиш, навіть без рецептів із Інтернету, без комп’ютера, без паперу чи олівця.

Рецепт смаженого м’яса, мабуть, був одним із перших. Імовірно, оброблену їжу почали вживати абсолютно випадково, коли сире м’ясо впало до вогню, за допомогою якого люди зігрівалися вночі.

Ми не знаємо, коли саме це сталося, але археологи знайшли попіл та рештки кісток, яким приблизно мільйон років. Тогочасні люди усвідомили, що вогонь щось змінює у їжі, та запам’ятали це для наступного разу – це, безсумнівно, свого роду рецепт, в будь-якому разі, це полегшило подальше поїдання м’яса.

Одна із перших кулінарних книжок була написана у І столітті римлянином на ім’я Апіцій. Вона називалась «Re Coquinaria», що в перекладі означає «Про їжу та кулінарію» і містила рецепти святкових страв, які подавалися на давньоримських бенкетах. Книжка була написана таким чином, щоб слугам було зручно користуватися нею в кухні, структура її була, як у сучасних кулінарних книжках: рецепти були розташовані залежно від порядку появи страви за столом.

Крім хитромудрих страв (наприклад, «варений журавель із травами та анчоусно-медовим соусом») у книжці були описані й дуже прості, наприклад «морква під кминовим соусом» або «редька з перцем». Звісно, багато цих продуктів уже не вживаються в їжу.

Сьогодні існує безліч кулінарних книжок, в яких можна знайти велику кількість рецептів різних кухонь світу – від берберійської до канзаської.

Веселки зроблені зі світла. Коли сонячне світло проходить крізь краплі дощу в небі, біле світло розділяється на кольори – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий. Коли світло потрапляє до краплі, воно змінює напрям та заломлюється. Потім воно відбивається на задній частині краплі, а покидаючи краплю, розбивається на різні кольорові смуги.

Щоб побачити веселку, треба потрапити під сліпий дощ, тобто дощ із сонцем одночасно, і перебувати між дощем та сонцем.

Неможливо дістатися кінця веселки, хоч це і несправедливо, бо усі ми знаємо, що там зарите золото. Це неможливо, бо, хоч наші очі і бачать веселку, насправді вона не більше ніж світло, яке проходить крізь краплі води.

Наступного разу, коли побачиш веселку, спробуй прогулятися вздовж неї: вона просто буде рухатися з тобою.

Явище веселки пояснив Ісаак Ньютон близько трьохсот років тому. До того люди впродовж десятків тисяч років висували божевільні ідеї. Деякі вважали, що веселки – це стежки, що з’єднують Землю та небеса, інші – що веселка є поясом бога Сонця, а деякі – що це сам Бог, який з’являвся в небі. Єдина думка, на якій сходились усі, – веселки гарні.

Чи ти пам’ятаєш кольори веселки? Червоний, помаранчевий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий. Щоб легше запам’яталося, вивчи вислів: «Чапля Осінь Жде Завзято, Буде Сани Фарбувати». Перша літера кожного слова – перша літера назви відповідного кольору.

Місяць – це наш супутник у космосі. Це дивовижна планета, розміром із чверть Землі. Місяць розташований дуже близько до Землі, лише за 384 400 кілометрів. Запам’ятай, що ми говоримо про астрономічні мірки! Дістатися Місяця на космічному кораблі можна за три дні.

Місяць світиться, бо відбиває світло від нашої зірки, Сонця. Він робить одне коло навколо Землі за місяць, тож ми бачимо різні його фази, залежно від його положення відносно орбіти. (Саме звідси пішло слово «місяць».) Під час молодика ми не бачимо самого Місяця, бо він перебуває в одному ряді з Сонцем, тож сонячне світло потрапляє на його віддалений бік. Але коли Місяць рухається, Сонце поступово ловить кут, утворюючи півмісяць.

Якщо ти маєш бінокль або навіть невеликий телескоп, це найкраща можливість побачити Місяць. Тіні будуть довгими та темними: вони справді підкреслюють усю драматичність Місяця. Він всіяний величезними кратерами, спричиненими падінням космічного каміння у перші дні існування Сонячної системи. Місяць не має атмосфери, щоб вирівняти свою поверхню, і ці шрами збереглися у первісному вигляді.

Повня – це коли Місяць сяє найяскравіше, на противагу Сонцю. Це не час виймати телескоп! Але можеш подивитися на «обличчя Місяця» без телескопу. Ти зможеш побачити його «очі», «ніс» та «рот». Це темні, наповнені лавою сліди, утворені внаслідок астероїдного граду, від якого Місяць постраждав 3,8 млрд років тому. І досі щороку може статися щось фатальне. Орбіта Місяця – під кутом відносно Землі, та іноді, в повню, він може потрапити у тінь Землі. Блискуча повня затемнюється або зникає. Лячне видовище!

Це дивовижно, але Місяць міг би сяяти набагато яскравіше, якби був світлішим, тобто краще відбивав світло.

Астронавти, які літали на Місяць на «Аполлоні» у 1960-х та 1970-х роках, були здивовані тим, яке темне каміння на Місяці.

Ніл Армстронг, перша людина, чия нога ступила на поверхню Місяця, писав, що той був кольору «фліктс». Якщо ти думаєш, що це вигаданий колір, маєш рацію! Письменник, який подобався Нілові Армстронгу, вигадав це слово, щоб описати темний, болотно-коричневий колір, який досі не мав назви. Тож Ніл вирішив, що слово «фліктс» ідеально описує колір Місяця.

Якщо подивитися на Землю з космосу, побачимо прекрасну блакитну планету, та більша частина блакитного кольору – це океани. Насправді океани займають більшу поверхню Землі, ніж суходіл, тому на нашій планеті дуже багато води. Звідки ж вона взялася?

Науковці не впевнені, але вважають, що якась частина води надійшла ізсередини планети, а якась – із зовнішнього світу. Ще до народження планет та навіть Сонця, 4,500 млн років тому, Земля була схожа на завихрену хмарину з газу та пилу, яка містила також воду. Звісно, уся ця космічна маса зліплювалася у грудки. Що більшими були грудки, то більше вони притягували грудки довкола себе, і все це закінчилося утворенням цілої сонячної системи планет із Сонцем усередині.

Але залишилося дуже багато решток, ніби будівельного щебню, який падав та руйнував новонароджені планети, ніби з величезного автомату для гри в пінбол, утворюючи масивні кратери, схожі на ті, які ми бачимо на Місяці, та нагріваючи поверхню Землі так сильно, що будь-яка вода, мабуть, википіла б.

Що сталося далі – комети також почали громити Землю. Комети – це великі брудні сніжки, зроблені з льоду, тож, приземляючись, вони танули на Землі, утворюючи океани.

Ще більше води, що застрягла у камінні всередині Землі, вийшло на поверхню за допомогою вулканів.

Склади усе це разом, помнож на мільйони років, і вуаля – ось тобі океани.