– Думаєш, коли мовчу, легше робиться? – д’Артаньян скептично посміхнулася. – Але, правду кажучи, мені воно ще сяк-так, я про це хоч би уголос говорити можу. Натомість Атос знаєш як мучиться?! Щоправда, ти в жодному разі не додумайся його розпитувати…

– Чому?

– А от постав себе на місце хлопця, який зізнається, що його наречена брудною повією у солдатському борделі померла!

– Але ж вона не сама… не з власної волі, а з примусу…

– Саме це наш Атос і намагався пояснити рідні на чолі з матір’ю своєю, коли історія випливла назовні з вузького кола втаємничених. Але мати стояла на своєму: мовляв, якщо дівка не схоче, мужик на неї не скоче! Закінчилося тим, що Атос прокляв власну матір…

– Що-о-о?!

У журналіста знову заворушилося волосся.

– А те, що чуєш, – спокійно підхопила д’Артаньян. – Прокляв він власних батьків, назавжди з дому пішов. Відтоді невпинно мотається на вахти в Сибір, а всі зароблені гроші пускає на помсту цим мерзотникам.

– Тобто вербувальниці?

– Тобто вербувальниці й тим, хто за нею стоїть. Наскільки глибоко копнути зуміємо, настільки і сковирнемо цю мерзоту.

– До речі, повторіть знов, що за виставу з перевдяганням ви влаштували, – попросив Олег, – а то не зрозумівши усього достеменно, я можу зненацька у своїх матеріалах помилок нагромадити.

– Ну, давай повторимо по пунктах, – пересмикнула плечима шатенка. – Отже, ми відстежили, коли мадам розпочне чергових дуреп вербувати…

– Але ж відправляти нових повій в Ірак більше не потрібно!

– Наші дівчата не тільки там караються, – резонно заперечила д’Артаньян. – Таким чином, ми відстежили, коли мадам почне нове вербування. Тоді я відгукнулася на чергове її оголошення, трохи змінила зовнішність, ми зустрілися. Мадам залишилася задоволена моєю зовнішністю і сказала, що на наступну зустріч потрібно принести документи й енну суму в баксах на організацію поїздки й оплату дороги.

Атос подбав про все заздалегідь: ми дістали фальшиві долари й організували мені фальшивий закордонний паспорт, плюс фальшиву медичну «корочку», з якою моя легенда виглядає переконливо: по-перше, зрозуміло, що медсестра шукатиме роботу саме в хоспісі, а по-друге, медиків контролюють на наявність усіляких негарних захворювань – от і гарантія, що майбутня повія не повезе за рубіж СНІД або венеричний «букет»! Тож мадам охоче забрала нібито мої документи з фальшивими доларами й уже передала їх далі по ланцюжку. У відповідь же за ударно навербованих дівчат одержала бонус, що його витратить у понеділок зранку раненько.

– От цього я досі не зрозумів, – зізнався журналіст. – Чому ви всі впевнені, що вербувальниця витратить гроші просто у понеділок зранку?

– Тому, що в неї дитина.

– І що з того?

– Якщо зіставити фотографію мадам з фотографією цього янголятка в спідниці, то можна зробити простий висновок: її дівчинка – не просто дитинка, а пізня, – глибокодумно мовив Араміс.

– Ну то й що?…

Олег намагався говорити якомога спокійніше, хоча у глибині душі злякався: чи не натяк це на його Вітальку?! Втім, побоювався він марно.

– Як і кожна пристаркувата мамуся, мадам для своєї солоденької дівулі чого тільки не зробить! – з ненавистю процідила шатенка. – Ця сволота чомусь вирішила, що її донечка має витончену художню натуру й загалом купу всіляких талантів, а тому віддала її навчатися до дитячої Академії мистецтв. Навчання там ой яке недешеве, а оплату за майбутній рік починають вимагати одразу ж по закінченні року поточного.

– Тобто виходить, що задля навчання дочки в Академії мистецтв мадам…

Олег ошелешено закляк від несподіванки.

– Саме так! Нарешті ти зрозумів: щоб це чарівне янголятко мало можливість одержати саме найвитонченішу освіту, гідну піднесеної натури, її мамуся щедрими обіцянками заманює в закордонні борделі інших ні в чому неповинних дівчат. А чому б ні?…

Журналіст замружився й повільно сховав обличчя в долонях. Його трусило як у лихоманці. Щоб отак цинічно!.. Все-таки подібні речі були вищими від його розуміння.

– Не ховай від життя личка, Гюльчатай, не треба! – уїдливо процідила д’Артаньян. Араміс же мовив діловито:

– Втім, тобі першому з всієї журналістської братії пощастить довідатися, що саме станеться з мадам, коли наша маленька містифікація розкриється. Бо від неї зажадають повернення бонусу, що вона понеділковим ранком поквапиться переказати на рахунок дитячої Академії мистецтв. Та ще й виставлять неабиякий штраф за фальшиві документи, фальшиві долари й недоукомплектовану групу майбутніх секс-рабинь.

– А що станеться з її донею?

– Звідкіля ми знаємо! Самим цікаво, – посміхнулася шатенка.

– Ні, так не можна, – заперечив Олег.

– Тебе хвилює доля нещасного янголятка?

– Звісно ж, хвилює!

– А чому ти не запитав про долю матері моєї подруги Любаші?

Олег відняв руки від обличчя і, відчуваючи підступ, повільно вимовив:

– Ну, то що ж з нею сталося?

– Довідавшись, що єдина дочка зробилася повією, хоч і з примусу, вона порізала собі вени.

Журналіст повільно підвівся, підійшов до розчахнутих навстіж балконних дверей й уп’явся в невиразно шумливу темряву окраїнної столичної вулиці. З-за його спини долинув голос шатенки:

– От і скажи тепер, повинна мене турбувати доля донечки вербувальниці чи не повинна! Її ж бо підлу мамусю не хвилювало, що станеться з матір’ю моєї подружки і яких образ її наречений наслухається від своїх родичів.

– Не знаю, що й сказати… однаково це якось неправильно, – відповів Олег, злегка обернувшись.

– Або, може, ти побіжиш розшукувати цю мадам по всьому Києву, щоб попередити про небезпеку? – покепкував Араміс.

– Ні, не побіжу, ясна річ. Можете не переживати.

Тепер журналіст повернувся до кімнати. Д’Артаньян і геній технічних наук дивилися на нього прямо і твердо. Тоді Олег зрозумів, що саме із цієї миті зробився їхнім спільником, літописцем славних діянь команди хоробрих чистильників. Можливо, чи не останніх лицарів сумління Києва…

– От і добре.

Шатенка піднялася, оглянула себе й мовила діловито:

– Піду-но я у ванну. Щоб мене справді не упізнали, треба зняти накладки із грудей і стегон. Та й перевдягтися не завадить. До речі, ледар Портос так і не приніс мою каву! Напевно, сам випив під сигаретку в компанії Атоса… Треба б розворушити хлопців.

Звісно, Олег радів, коли колишня дружина дозволяла йому провести з Віталькою обидва вихідних. Однак ледь продерши очі після полудня в суботу, він з величезним полегшенням подумав: як добре, що, по-перше, вистачило рішучості відхилити пропозицію мами щодо поїздки з Віталькою в Ічню на ці вихідні, й по-друге, що Оксана передбачила тепер одну лише «батьківську неділю»! Отже, має цілий день на спокійне перетравлювання почутого й побаченого напередодні. Хоча на прощання Араміс порекомендував уважно дивитися випуск «Магнолії ТВ» у середу або четвер, а до того не напружувати мозок… однак викинути з голови на кілька днів історію Любаші й усі її наслідки не було найменшої можливості.

Отже, для початку Олег насмажив величезну (на всю глибоку сковороду – щоб на цілий день вистачило) порцію картоплі із грибами й рубаною курячою грудинкою в яєчно-майонезному клярі, а також накришив повну миску улюбленого капустяного салату з редискою й консервованою кукурудзою. Після цих капітальних приготувань забрав лаптоп у незастелене ліжко і близько півгодини порпався в нетрях Інтернету, намагаючись відшукати кінофільм, що підходив під сьогоднішній настрій. Зупинився на двох заключних серіях авантюрно-історичної саги про настирливу красуню-француженку: «Неприборкана Анжеліка» й «Анжеліка і султан».

У перервах між кінопереглядами влаштував, відповідно до відомого анекдоту, «дуже пізній сніданок, що плавно переходить в обід і завершується капітальною вечерею із залишків охололого сніданку». По ходу випив пару горняток кави й викурив півдюжини сигарет. Виявив, що поки насолоджувався грою акторського дуету Мішель Мерсьє й Робера Оссейна, сонце хилилося до заходу.[21] Тоді лише почав обережну спробу впорядкувати враження від учорашнього вечора.