– Скоріше це пустять в «рядок, що біжить», – перебив товариша Портос. – Міліція повинна знайти всього лише труп Мертвяка. Не думаю, що один-єдиний мертвий наркоман є гідним цілого телесюжету. Та й на ліквідований наркопритон така новина в жодному разі не тягне.

Олег про всяк випадок озирнувся, однак оточення займалося виключно своїми справами. Відвідувачі або нудилися в чергах, або спілкувалися з касирами, або поглинали фаст-фуд за столиками. Персонал трудився в поті чола. До всього, в «МакДональдзі» стояв жахливий галас. Отже, до слів «мушкетерів» ніхто б не прислухався, навіть якби вони на рівні лементу обговорювали план убивства відомого політика. Нема чого сказати, ідеальне місце для зустрічі!..

– А чого це ми знов про дільце наше заговорили, га?! – тим часом спохопилася д’Артаньян. Атос негайно підтримав її:

– Маєш рацію, всі справи тимчасово закінчилися. Ми їдемо підкоряти Говерлу, щоб на тлі чудової карпатської природи остаточно второпати: ми таки помстилися ворогам нашим – нехай горять у пеклі їхні душі. А тепер нехай пан Нежданий попрацює. Отже… якщо у пана власкора не виникло якихось нових запитань?…

Він очікувально поглянув на Олега, але той резонно заперечив:

– Нові запитання виникнуть лише в процесі написання матеріалу. От повернуся додому й почну все це вивчати, перегляну кожен файл від початку до кінця. Отоді й з’являться питання.

– Що ж, на випадок чого дзвоніть мені на мобілку, – кивнув Араміс. – Тільки врахуйте, що три дні, з неділі по вівторок я можу бути поза зоною досяжності. Особливо в понеділок – саме в цей день ми опинимося на вищій географічній точці нашої славної України.

– Швидше за все, зв’яжемося в середу, – вирішив журналіст. – Сьогоднішня ніч і завтрашній день підуть на ознайомлення з матеріалом, потім почнуться триденні перебої у зв’язку.

– Нічого, у середу ми вже назад повернемося. Як і в Тернопіль, назад поїдемо на «Інтерсіті», вже о 5:11 ранку він повинен прибути до Києва.

– Чудово! Отже, після вашого повернення й поговоримо. До речі, давайте зробимо це не телефоном, а при новій особистій зустрічі. Все-таки задавати запитання легше, дивлячись в очі співрозмовникові.

– Згодні.

– Що ж, тоді до зустрічі!

«Мушкетери» розібрали багаж (чотири невеликі наплічники, причому Атос взяв одразу два – очевидно, вирішив допомогти д’Артаньян). Потисли один одному руки. Уже хотіли розійтися, як раптом Портос набундючився й невдоволено пророкотав:

– А знаєте, що дивно?

– Що?… – хором відгукнулися інші.

– Хлопці, ми познайомилися з Олегом цілих десять днів тому, а усе ще спілкуємося на «ви». Хоча в день знайомства навіть випили разом.

– Ну то й що?… – Олег зробив вигляд, що не зрозумів відвертого натяку.

– Час уже на «ти» переходити. А то недобре виходить, пане власкор: розстаємося так, немовби ви не заодно з нами, а проти нас.

– Ми справді не заодно, – суворо відрізав журналіст. – Ви запросили мене висвітлювати вашу очисну діяльність на благо суспільства, а із клієнтами я волію тримати дистанцію.

– Навіть із тими, з ким по чарочці коньячку перехилили?

– Ми ще пуда солі разом не зжерли.

– То може, ви попоїсти хочете?… – Портос кивнув убік довгого прилавка, де молоденька крю[31] щосили замахала над головою руками, привертаючи увагу відвідувачів, і заволала з інтонацією сонячних радощів у голосі: «Вільна каса!!! Вільна каса!!!»

– Дякую, але мені не смакують соєві котлетки в булці й кока-кола, розведена водою з кубиків льоду, що повільно тануть, – відмахнувся Олег. – До того ж, вам час на «Інтерсіті», що не чекатиме. А що стосується «тикання» мені, то пані д’Артаньян у цьому перевершила вас усіх.

– Тебе це так уже дратує? – миттю відгукнулася вона.

– Не так щоб дуже. Просто я справді волію тримати дистанцію з тими, чию діяльність тільки-но збираюся висвітлювати.

– Тебе цьому на журфаку навчили?

– Я жодного дня не навчався на журфаку, у мене інститут Карпенка-Карого[32] за плечима.

– О-о-о, то ти в нас актор або режисер?…

– З огляду на роботу газетяра, можна сказати, що здебільшого сценарист. Втім, питання про мою освіту не стосується справи.

– А може…

Араміс глянув на годинника, Портос підхопив д’Артаньян під лікоть і сказав примирливо:

– Добре, пан власкор має рацію: нам справді час на наш «Інтерсіті», поїзд не чекатиме. А про мистецтво ви ще встигнете наговоритися після нашого повернення.

– Уперед, друзі, не баріться, за наплічники беріться! – проспівав Атос, прямуючи до дверей. Інші «мушкетери» пішли слідом, кивнувши на прощання журналістові.

З вокзалу Олег попрямував не додому, а в універмаг «Україна», до якого звідси було рукою подати. Почекавши двадцять хвилин під дверима залу для глядачів, по закінченні кіносеансу перехопив Вітальку із двома сусідськими хлопчиськами й до вечора тягав їх по місту, уже не залишаючи ні на хвилину. Нарешті здавши синочка на руки колишній дружині й повернувшись до себе, негайно увімкнув телевізор і чесно продивився весь випуск «Магнолії ТВ», не відриваючись від екрана. Однак найменшого натяку на ліквідацію наркопритона передача не містила. Тверезо розсудивши, що туристи, швидше за все, уже в готельному номері, у якому чужих немає, викликав по мобілці Араміса. Незважаючи на пізню годину, той одразу ж зняв трубку й шикнув:

– Хлопці сплять з дороги, тихіше говоріть…

– «Магнолія ТВ» тему наркотиків сьогодні взагалі не піднімала. У чому тут річ, як ви вважаєте? – прошепотів журналіст.

– Та хтозна! Думаю, завтра покажуть. Стежте за ефіром.

Зрозумівши, що геній технічних наук правий, Олег коротко попрощався, дав відбій і з невдоволенням подумав, що ледь «мушкетери» відправилися в турпохід, як у цій дивній справі почалися підозрілі збої. З іншого боку, вбивство мадам вербувальниці теж показали в четвер увечері, хоча спочатку воно очікувалося в середу! Хтозна, чому реакція «Магнолії ТВ» запізнюється на добу?! Та й чи у телевізійниках справа… Може, це доблесна міліція трупи самотніх наркоманів виявляє з добовою затримкою – спробуй-но перевір!..

Поки ж довелося зайнятися тим, що було в руках – флешкою. Для початку «познайомити» її з антивірусною програмою… За часом роботи «Каспера»[33] він прикинув, яку кількість інформації подарували чистильники. Знову вилаявся. Переглянув уміст флешки: в очах замерехтіло від дрібних значків… Найпершим під набором тек розташовувався відеофайл! Bandido. avi – очевидно, якщо за допомогою знаку оклику перед ім’ям Араміс витяг його наперед, то це означає…

Олег запустив плеєр. Це виявилося щось на кшталт півторахвилинної творчої презентації проекту під кодовою назвою «Чистильники». Спочатку на моніторі виникли й під музику з фільму «Реквієм по мрії» змінилися три написи:

Перебиванням пішов чорний екран, морок проколола яскрава цятка, що виросла в палаючу по краях фотографію мадам вербувальниці, під нею попливли криві криваві рядки:

Так само з’явилися, змінюючи один одного, фотографії Патрача Тринадцятого й Мертвяка з переліком їхніх злодіянь на наркотичному фронті. Фінальний текст з’являвся на моніторі в три прийоми:

Слова спалахнули яскравим вогнем і потонули в чорноті порожнього екрана. Що ж, попрацював Араміс на совість. Схоже, «мушкетери» розраховують підняти неабиякий галас навколо майбутніх статей Олега – інакше навіщо їм знадобився презентаційний трейлер?! Отже, тепер справа за малим: написати мінімум три статті в «Кур’єрський експрес»…