— Негоже тобі бачити те, що призначено лише для погляду прямого власника цієї штуки, — суворо мовив князь.

Мовчки вклонившись, порученець поспішив вийти геть. Переконавшись, що залишився один, князь Острозький повернувся до скриньки й обережно висунув із заглиблення шухлядку, колись сховану у днищі. А там...

— Господи Всемогутній, на все свята воля Твоя.

У спеціальних заглибленнях висувної шухлядки, також дбайливо підбитих чорним оксамитом, містилися три вибагливі предмети: якась символічна копія булави, невеликий фрагмент (швидше за все, седмиця) дорогоцінного вінця й нашийний ланцюг з вигадливим хрестом на шість відростків. Усі три предмети були виготовлені з чистого золота, прикрашені перлами, рубінами і смарагдами, а фрагмент вінця — також з невеликим діамантом на найбільшому з відростків, що стирчали під кутом убік на зразок відстовбурченого пальця.

Василь Костянтинович вийняв із заглиблення частину вінця, підніс ближче до очей, зіщулився й прочитав вигадливий напис, що простягався уздовж ободка із внутрішнього боку: Daniel Ruthenorum Rex[41]. Пальці затремтіли від хвилювання, предмет випав з них і з глухим стукотом впав на оксамитову внутрішність скриньки. Усе ще не вірячи собі, князь знов підібрав дорогоцінну річ, переконався, що напис на місці й нікуди чарівним чином не зник. Потім відклав седмицю вінця й дуже доскіпливо дослідив інші знайдені предмети. З тильного боку вигадливого золотого хрестика його погляду відкрився інший напис: Salue et conseruet[42].

— Не може бути!.. — самі собою прошепотіли старечі потріскані губи. Однак усі три речі були перед ним, мимоволі доводилося вірити побаченому.

Daniel Ruthenorum Rex...

Отже, волею долі в його руки потрапили королівські регалії самого руського короля Данила Галицького!!! І ніяка не булава то була — справжній королівський скіпетр! А також седмиця вінця й нашийний ланцюг. Щоправда, залишалося незрозумілим, куди поділися ще шість седмиць, з яких можна було зібрати повний вінець. І головне, де коруна — держава[43]?..

Але якщо чесно, то невелике лихо. Вправні руки ювелірів, золото, перли й дорогоцінні камені дозволять без особливих зусиль відтворити всі атрибути королівської влади. І коруну відтворити теж не складно. Зате результат, результат!..

Отже, неймовірну владу, могутність і багатство подарує скринька своєму власникові?! Що ж, це правда. Однак справа була, як з'ясувалося, зовсім не в старовинній Біблії, а в королівських регаліях, що загадково зникли років двісті тому[44], якщо не більше. Загальновідомо, що князі Острозькі ведуть свій родовід від цього легендарного правителя.

А от хто приховав ці регалії від людських очей?! От що цікаво.

І ще один момент: оце містичне передчуття, що діти Анджея Бірковського ще колись послужать роду магнатів Острозьких... Ось, будь ласка! Дем'ян Бірковський — безрідний служник нинішнього глави всіх магнатів Острозьких, який вирізняється небувалою кмітливістю, таки відкрив давню таємницю! Відкрив для блага свого пана — князя Василя Костянтиновича.

До речі, тепер уже не князя, а короля! Короля Василя... Ні — мабуть, все–таки короля Костянтина! Constantinus Ruthenorum Rex звучить якось більш гармонійно, ніж Basilius Ruthenorum Rex.

І кому яке діло, що нині його звуть Василем Костянтиновичем? Треба би для початку змусити всю прислугу і всіх близьких іменувати його Костянтином Василем, а потім і просто Костянтином. Звідси й до королівського імені зовсім недалеко: Constantinus Ruthenorum Rex... Звучить як гарно, ех, як же звучить!..

А окрім імені, ще потрібно великий портрет замовити. Величезний такий портрет. На якому він, Constantinus Ruthenorum Rex буде неодмінно в королівській короні, зі скіпетром і державою в руках, із золотим ланцюгом на шиї — з усіма королівськими регаліями. Золото й дорогоцінні камені для такої справи в його скарбниці знайдуться неодмінно. За ювеліром справа не стане, за живописцем теж.

Отже, відсутні фрагменти корони відновимо по наявному оригіналу, з відсутньою державою щось придумаємо. А що ж до іншого...

Інше забезпечать дві речі: багатство роду Острозьких і, мабуть, швидка смерть короля Стефана Баторія. Його дружина Анна Ягеллонка настільки огидна ззовні, що Його Величність відмовився від виконання подружніх обов'язків і облюбував собі окрему від дружини резденцію. Діти у них так і не з'явилися... Та й про яких дітей мова?! Якщо королеві майже шістдесят.

Отже, після смерті короля знов настане період безкоролев'я. Дивна все ж таки держава — Річ Посполита: як в жодній іншій землі, тут неприховано проявляє себе вся сила не короля, а саме королеви! Раніше покійна Бона Сфорца потужно впливала на політику Сигізмунда І Старого, потім Сигізмунда ІІ Августа, тепер все залежить від Анни Ягеллонки...

В будь–якому разі, по смерті Стефана Баторія можна буде обрати слушний момент для здійснення планів Василя Костянтиновича. Зрозуміло, найкраще зійти на польський престол. Але якщо це не вдасться, чому б не відновити руську королівську династію, об'єднавши під своєю рукою весь південний схід Речі Посполитої?!

Constantinus Ruthenorum Rex з династії Острозьких. Звучить же як, звучить!..

Стоячи в юрбі знаті, що зібралася в кафедральному соборі Вавельського замка через 5 років після описаних подій — 27 грудня 1587 року, Василь Костянтинович із величезною заздрістю й невимовним розчаруванням спостерігав за коронацією нового короля Польського й великого князя Литовського Сигізмунда ІІІ Вази.

На превеликий жаль, грандіозним тронним планам князя Острозького не судилося збутися... принаймні цього разу. Які б великі гроші не обіцяв він майбутнім учасникам сейму, всі вони навідріз відмовилися підтримати на майбутніх виборах кандидатуру православного князя. У підсумку ж запросили католика–шведа, якого з ганьбою вигнала власна протестантська країна. Отак і зійшов на польський трон Сигізмунд ІІІ Ваза.

Бачачи настільки упереджене ставлення до адептів православ'я, невдалий кандидат просто не ризикнув пропонувати власникам південно–східних земель відновити руську королівську династію. Тут варто діяти хитріше, набагато хитріше... Приміром, непогано було б, щоб на відновлений руський трон Василя Костянтиновича закинула хвиля могутнього народного пориву. Історії такі випадки відомі, просто готувати їх потрібно ретельно.

Дуже, дуже ретельно!..

Луна кроків, що наближалися, розносилася розкотисто під склепіннями просторої галереї стародавнього родового замку, попереджаючи про наближення довгоочікуваного супротивника, не гірше від справдешніх глашатаїв. Хазяїн турніру був готовий до гри, хоча із зовсім незрозумілої причини відчував якесь трепетне хвилювання. Чому?.. Важко сказати.

Багато років тому... Скільки ж часу минуло відтоді?! П'ятдесят, шістдесят років?.. Якщо чесно, то про це навіть подумати лячно! Що більше шістдесяти років — це точно. А може, й всі сімдесят?! Цілком можливо. Стільки всього сталося за цей непростий час, що літній аристократ не тільки втратив рахунок рокам, але й іноді плутав черговість подій.

Та лише одна подія в його житті не піддавалася сумніву: чудова перемога на незвичайному шаховому турнірі, в тому самому змаганні, де юний аристократ–англієць виграв шахову партію і через те неймовірно звеличився з–поміж інших розенкрейцерів.

У роки його юності він жив у власному світі й був байдужим до всього, окрім шахів. Лише ця найшляхетніша гра викликала в серці самотнього, дивного юнака любов і пристрасть, будила від сну його дрімотливу душу!