- Я що тебе знову не привітала з днем народженням? - запідозрила щось таке я.

- Ну, ти ще в темі. Вітай. - великодушно дозволив він.

- Славочка, вибач. Я все записала, певно нагадування мало трішки пізніше про це нагадати. Але я тебе вітаю. І як у нас зараз знову говориться мирного неба, міцного здоров’я, наснаги, толерантності і щастя тобі мій любий друже.

- А, все одно приємно. - посміхнувся він. - Так би й слухав і слухав, спокусниця ти моя. Ну, давай скидай чим будеш радувати старого і немічного чоловіка.

- Не прибідняйся. Ми всі помремо, але не всі живемо. Старість то переважно в голові. Я бачила абсолютно щасливих і активних людей у 80 і таких, що все пропало у 30.

- Тяжкі часи настали, зараз 20 літні переживають кризу середнього віку. А 60 літні хлопчики йдуть вчитися.

- Ага. От і я думаю, скільки по переду ще всього. - розсміялася я.

- Баламутка. - хмикнув Славко. - Ладно розповідай, що за шохондрія тебе загризла?

- Слав, а от мені цікаво, я не вважаю себе людиною з обмеженим словниковим запасом, але кожен раз ти мені так ненав’язливо кидаєш мало знайоме слово. Ти де їх береш?

- Я продвинутий користувач усіх благ цивілізацій у мене троє дітей. В фейсбуці, в групі українська мова для всіх. Надійка підписалася і тепер на родині відпрацьовує свої нові навички.

- Незрівнянно. Я вами пишаюсь. Але у мене дійсно туга. Колапс я б навіть сказала. Пам’ятаєш я тобі скидала для прорахунку цех? Вчора мої травмовані життям нервові клітини не витримали і я звільнила будівельників. Дай орлів закінчити роботу. Розумію, що щось доробляти тобі не сильно цікаво, але я реабілітуюсь.

- От як тобі можна відмовити ? Розумію, що так і зробиш і не можу тебе навіть садом послати, бо співпраця з тобою взаємовигідна. Добре, вирішуй з своїми, якщо даси зелене світло, підсоблю.

- Дякую. І гарно тобі сьогодні відсвяткувати.

- Само собою. Шашличок, баличок, коньячок і все таке. - задоволено крякнув він.

- Бувай. А то я вже слиною від заздрощів захлинуся. А я повернусь до своїх реалій.

- І я радий був тебе чути. - попрощався Славуня.

Я ще покрутила телефон в руці і неспішно положила його на стіл. Що робити коли ти не певний у своєму рішенні? Прийняти його. І визнати, що ти не правий, якщо помилився. Безвідмовний алгоритм. Буває. Стовідсоткову гарантію наперед отримати не можна. Єдине, що відомо наперед, це те, що коли не будь ти помреш. А все інше таке перемінне. Рішення, яке здається правильне на сьогодні у майбутнього може виявитися проблемним, а те, що було складним і здавалося програшем, оберталося на перемогу. Такі вони ігри долі, невблаганного фатуму, норовливої фортуни, рукодільників Мойри. Цікаво, чому людині так важко приймати рішення? Але ж рішення ми приймаємо завжди від малого, якою іграшкою гратися, з ким дружити в дитячому садочку. Просто чим старші стаємо тим більше приймаємо рішень, які впливають на наше життя і на життя оточуючих людей. То ж прийняти рішення буває досить важко. Ти вагаєшся і не знаєш, що буде краще. В голові вир думок і як пластинка, що заїла знову і знову ти аналізуєш ситуацію. По правилу найменшої шкоди я прийняла правильне рішення. Це можливо не найзручніший та найлегший варіант, але вибору немає. Користь таке рішення принесе однозначно. Чи морально правильний цей вибір? Складно. Тут люди у них діти і в принципі всі вони тут так працюють Одна біда, мене це не влаштовує. От все таки цікава тенденція, чому замість того, щоб думати про роботу, в моїй голові купа різних думок на якусь лободу? Рішення прийнято, ще залишилося цю світлу думку донести до сірої речовини великого і грізного начальства і погнали далі. Збадьорила я себе та відкрила блокнот, заглянула на список справ. І бажання попрацювати, скривилося від побаченого. Щось сьогодні морально, складно до сліз, на роботі. Так. Треба ще одну каву і спробувати другий підхід піти і попрацювати. Чи може то старість, що мені так працювати не хочеться? Тьфу ти. З пересердя на саму себе зашипіла я, та поковиляла за кавою, яка мала принести мені натхнення та бажання творити і витворяти. Басом Ярослава Павлович - «Емілія зайдіть до мене.» - я була застукана на гарячому в ту мить коли каво машина, що пихтіла і скрипіла нарешті великодушно тонкою цівкою почала цідити каву. Взяла каву, пішла. А, що зробиш спробуй не піти. Голову на плаху я несла гордо. Звісно в кабінеті сидів директор будівельної компанії.

- Так Ярослав Павлович. - професійну безлику посмішка на моєму лиці Ярослав Павлович зміряв важким поглядом.

- Проясніть будь-ласка ситуацію на буд майданчику.

- Звичайно. Приїхавши вчора на буд майданчик на тимчасових дверях я побачила ручку, яка на відміну від вашої була прикручена в зворотну сторону. Рівень професіоналізму даної будівельної компанії є недостатнім для виконання подальшої роботи.

- Все добре у нас з професіоналізмом. Це у вас якісь постійно претензії до нас. Я так розумію це через те, що ми підрядники, а не ваша компанія? - зі злістю та обуренням виплюнув він слова. Я залишалася спокійною хоча всередині все закипіло і червона пелена злості готова і мене потопити.

- Валерій Григорович кожен з нас має власну думку і то є дуже добре. Дякую, що поділилися своєї точкою зору на дану проблему. Працювати з старою перевіреною командою звісно набагато простіше, бо ти вже точно знаєш,що вони можуть і як вони працюють. Та то не є проблемою, бо обсяг робіт з яким я маю справу він величезний і я постійно маю справу з новими постачальниками, підрядниками та замовниками. То ж навряд чи доречно закидати мені, що я до вас упереджено ставлюсь…

- А що не так з вашою критикою до виконаної роботи? - досить агресивно перебив він мене.

- Дозвольте я закінчу? Моя задача створити комфортні умови та все необхідне,що б ви мали змогу якнайкраще виконати свою роботу. Тому, давайте перевіримо сказане від мене ви отримали вчасно аванс,буд майданчик і необхідні матеріали, які поставляла я. Це є так, тому що вся піддержуюча документація з вашими підписами лежить в бухгалтерії. То ж в чому саме виливається моє упереджене ставлення до вас?

- Ви постійно усім не задоволені. Все, що не зроблять усе не так. Ви, що маєте будівельну освіту, щоб це критикувати?

- Я не маю будівельної освіти. Я маю здоровий глузд і досвід роботи з будівельними компаніями.

- То може його не достатньо? І може не слід вмішуватися в щоденну роботу будівельників і деморалізуючи їх вашою критикою?

- Валерій Григорович, якщо ви уважно читали договір там є такий пункт, який говорить, що представник замовника має цілодобове право слідкувати за виконанням робіт і зупиняти виконання робіт, якщо вони не відповідають проекту .

- Тільки ваша спеціалізація не дозволяє оцінити чи відповідають роботи проекту чи ні. - від його зверхнього та агресивного тону, мене вже трохи покоробило , тому на лиці з’явився такий чемно, ввічливий вираз обличчя , а мій тон став ще спокійніший.

- Валерій Григорович ми то легко можемо вирішити коли запросимо третю сторону провести аудит виконаних робіт.

- Давайте ми заспокоїмося . Я почув обидві сторони. - хмуро дивлячись на нас зупинив нашу перепалку Ярослав Павлович, який до того просто сидів зібравши пальці докупи і слідкував за нашою розмовою. - Емілія, яка ваша пропозиція?

- Розрахуватися за проведені роботи з шановним Валерієм Григоровичем і дозволити мені закінчити роботу з іншим підрядником.

- Яке має право ця плюгавка свої правила диктувати? - заревів диким звір Валерій Григорович.

- Валерій Григорович, контролюйте себе і фільтруйте мову. - заморожуючим тоном остудив його Ярослав Павлович. - Рішення прийнято. Валерій Григорович підготуйте акти виконаних робіт.

- І ви пішли в неї на поводі . Чого вона крутить вами як циган сонцем? Не очікував я такого, що будете чіплятися за спідницю шльондри, яка може і добра в ліжку…

- Валерій Григорович вийдіть. - не дав йому докінчити речення і рявкнув Ярослав Павлович в погляді якого з’явилося щось лихе і неконтрольовано дике.