- Да, Емілія, а ви таки вкрай привітні до гостей. Я вимок навіть під плащем. Бісова погода. В таку погоду навіть собаку з дому не виганяють.

- Ярослав Павлович, а ви що тут робите? - хлопаючи широко відкритими очима я дивилася на нього.

- Виражаю турботу. Хіба не видно? Он їжу і свічки привіз. - простягнув він мені пакет, - Проводи порвані тому електрики зможуть з цим щось зробити тільки коли вщухне цей природний катаклізм. Їздив перевіряв, що це ця чудова погода витворила з моїм господарством. Заодно передаю турботу Галини Іванівни.

- Дякую. - тільки і змогла здивована я видихнути, та першим ділом запалила свічки, стало навіть не так моторошно в моїй хаті.

- Ну, так чайник ставте. Я замерз, як собака. - пробурмотів він. А я густо почервоніла від своєї розторопності.

- Так зараз буде. - поставила чайник і розібрала пакет. В пакеті було тушковане м'ясо та величезний пиріг.

- От мене все таки цікавить ви щось їсте?

- Їм.

- Що? Тут геть порожньо.

- Те, що готується швидко і на що в мене залишаються сили. - спокійно відповіла я.

- Воно і видно. Ви ж майже світитесь. І де ж сили візьмуться, якщо в домі ні крихти хліба немає?

- Ярослав Павлович ваш посил темі здорового харчування почуто. - пробурмотіла я навпомацки наливаючи і йому і собі чай.

- А що собі навіть не пекельний напій? - звів він брови до купи.

- І як я дожила до сих пір без ваших порад? - огризнулася я.

- От і я дивуюсь. - сьорбнув він гарячого чаю і на деякий час відволікся на свій обпечений язик.

- Але взагалі я рада вас бачити. От тільки ви перестанете мене гризти, радості в мені стане більше.

- І як у вас тільки переплітаються тонкощі дипломатії з нахабним хамством?

- Стосовно роботи я чітко дотримуюсь ділових канонів. А от поза роботою я просто людина.

- Ви це ще й розділяти можеш? - покосився він на мене.

- Ну, послати до бісової матері на роботі мені не дозволить високе розуміння, що я посадова особа і представник бізнесу, тому я багато чого не можу дозволити з розряду а хотілося та не можна. А от поза роботою моє справжнє лице так і проситься показатися.

- Н-да, роздвоєння особистості просто на лице. - задумливо дивлячись на мене крізь вогонь свічки відказав він.

- Ну, реальність вона знаєте така тонка річ.

- Ще почніть мені розповідати про паралельні світи.

- А що я шанувальниця фантастики, навіть фентезі з задоволенням читаю у вільний від роботи час. А то від бізнес середовища іноді нудить. Все так правильно, розвиваюче, надихаюче, але іноді мозок хочеться розвантажити тому дістаю заховану книжку і поринаю у вигаданий світ космічної фантастики, пригодницького фентезі, альтернативних історій, книги про перевертнів, епічне та героїчне фентезі.

- О, це щось з альфа самцями і сиропною історією любові до безтями. Сидите і пускаєте слинки на світлий образ головного героя. - прижмурившись, насмішкувато сказав він.

- Ага, в книжках обожнюю таких рішучих, вольових і з такими героїнями трохи придуркуватих, зате з гумором.

- Що жінки навіть в книжках не люблять конкуренції?

- Ні, ну треба ж десь натхнення брати, що б чоловікам життям псувати. А там чудові ідеї іноді знаходяться.

- Жартуєте?

- Ні в одному оці. Якщо поєднати поради від бізнес гуру з певними жіночими безпосередніми капосними ідеями то на фініші можна убийну суміш отримати. Ідеї вони визрівають, іноді їм потрібне малесеньке натхнення. Зазвичай не можливо вирішити проблему на тому ж рівні на якому вона з’явилася. Мені класно допомагає перезавантажитися такий відхід від проблем.

- А ще альфа самці там є…- в його тоні були єхидні нотки.

- А ще там є альфа самці. - в тон йому кивнула я. - А що читаєте ви?

- З художньої літератури?

- Так.

- Несьбі.

- А ваш зразок головного героя це таке собі «добро з нелюдським обличчям».

- Читали? - здивувався він.

- Як кажуть Норвегія славиться трьома речами: деревиною, оселедцем та письменником Несьбі.

- А ви не така проста, як здаєтеся…- задумливо подивився він на мене.

- Ха -ха, насправді всього лише поцікавилася усіма найкращими детективами світу. Іноді у веденні перемов то сильно допомагає спілкуватися на одній мові з своїм опонентом.

- Цинічна і корисна. - резюмував він.

- Я бачила як угоди зривалися через те, що людина була голодна, або засмучена, або щось в неї боліло. Танцюєш, отак танцюєш, а на остаток і не вклонився. Тому, так я прикладаю масу зусиль, щоб отримати найкращі умови за найкращою ціною і таким чином, щоб обидві сторони були у виграші. По іншому довгостроково як на мене просто не можливо працювати. Якщо я буду у виграші, а мій партнер - ні, то вже наступного разу він зі мною зв’язуватися не буде, по одній малій причині не вигідно. Цю тонку межу доводиться намацувати навпомацки, і ніколи її не переходити.

- Ділитеся мудрістю?

- Просто підтримую розмову. Насправді я рада вас бачити. У мене розрядилися всі засоби зв’язку з людством. І явно проглядається інтернет залежність. Жалюгідне світло від горіння камфори газу теж якось на добрі помисли не направляє. Тому ви прямо месія та супергерой в одному образі.

- А продовжуйте…- весело посміхнувся дивлячись мені в очі.

- Що час вихвалянь? О, великий. О, могутній…- після моїх слів розсміялися ми вже двоє.

- А що ще можете? - піддів він мене.

- Кароокий з тобою сонце сходить, ім’я твоє величає перемогу.

- О, а цей час вихвалянь відмінна думка. Отак, чоловіків треба надихати на щоденні подвиги.

- Ну, добре слово, воно і кішці приємне. Так, що не тільки це стосується чоловіків. До речі не вартує взагалі ж нічого, сказати щось приємне людині. Сьогодні чула, як мої сусіди надихали один одного словами лякало городнє та драна кішка. А потім вони дивуються чого це вони такі нещасливі.

- Думаєте, якщо вони будуть звертатися шановна драна кішка то будуть щасливіші?

- Слова, які ми говоримо і якими мислимо серйозно впливають на наше життя. Впливають на наш настій, психіку, на здоров’я, на діяльність, та й в цілому формують наше життя. Хоч нам здається, що наше мислення різноманітне, але це іноді не так. Наше мислення визначається звичками, тому звісно якщо ми звикли думати одними і тими ж словами то так і будемо робити, аж допоки не почнемо тренуватися думати іншими словами. Іншими словами, поки ми не змінимо слова на більш позитивні наше життя не зміниться. Тільки ми обираємо слова, якими думати. Тому, що слова це щось на зразок цеглин з якого будується наше життя. А життя є результатом думок та мислень.

- Під чай то надто філософські думки. - з серйозним виразом обличчя розтягнув він губи в посмішці.

- В моїй оселі є чай і кава. Ще чаю?

- Давайте. - якось навіть тяжко зітхнув він.

- Дивіться на це з позитивної точки зору. Чай то в мене смачний.

- Так. Пити можна

- Та буде вам. Мені його в подарунок привезли, це відомий японський преміум чай Gyokuro. В Японії його подають, щоб надати велику честь гостям. В перекладі з японської назва чаю означає чи то роса перлини, чи то дорогоцінна роса, ну щось таке. Виготовляють його з самих молодих листочків раннього врожаю та збирають виключно вручну. Тому насолоджуйтеся його свіжим трав’яним запахом, і багатим смаком лісових квітів та фруктів.

- Та чай, як чай. Я видно не сильно великий цінитель. Ну, може трішки смачніший, ніж той, що Галина Іванівна збирає і любовно сушить.

- Нікому про то не говоріть.

- А що чай самий дорогий в світі? - стрільнув він в мене поглядом принюхуючись над чашкою з чаєм, яку я поставила на стіл.

- Так. - ховаючи посмішку підтвердила я його думку.

- Завжди відчуваю цей незручний момент, коли п’ю щось з найдорожчого в світі і в принципі не доганяю цю велику честь.

- Не блюзнірствуйте.

- Тяжко втриматися, сидимо в темряві, в хатці на курячих ніжках, ні, хата нічого, правда трішки морально застаріла. - тут же пояснив він свою репліку на мої округлі очі. І п’ємо один з дорогих чаїв світу.