- От якби не сказала, то ви так і не знали б, який дорогий чай п’єте.

- Так, щось видно я б втратив в цьому світі. - з сумною мордочкою покосився він на мене. Цікаво, що в компанії з ним було легко і весело, мені подобалося ось так ні про що вести розмову. Уже зовсім не так трагічно сприймаючи темряву в хаті, завивання вітру з дощем на дворі і в цілому.

- А вам тут подобається? - задала я запитання. Він хвилину задумливо розглядав мене. Його очі блистіли у вогні свічок, і весь він виглядав загадково. Відблиск лягав на його вилиці, обводив його губи і мимо волі хотілося доторкнутися до його губ руками, спробувати їх на смак, відчути його подих, розсмакувати поцілунок, обвести рукою його вилиці, заритися в його волосся. Я зморгнула під його таким же пильним поглядом, який затримувався на моїх губах. І в ту ж мить він перевів погляд заглянув мені в очі, трохи відсунувся на стільці.

- Так, мені тут подобається. Дауншифтінг чули колись про таке?

- Це коли успішні топ-менеджери кидають все і їдуть в село?

- Тоді ви маєте також розуміти мій вчинок.

- Жити повноцінним життям?

- Так, жити повноцінним життям, а не присвячувати його кар’єрним гонитвам чи виснажливому походові за ще більшими грошима. Якось я дуже неприємно зрозумів, що на старість моє життя буде прожите безцільно.

- І у вас це вийшло?

- Почалося все з приголомшуючої поразки та проблем з здоров’ям. Поки я приходив до тями і перебував в стані саббатікал, проблеми посипалися як рога Альматеї, щедро та рясно. Ще рік метушні і я нарешті отримав те, до чого прагнув. Тихе, в міру спокійне життя, коли я можу просто поїхати рибалити, чи на відпочинок, робота, яка приносить задоволення. І мені подобається тут життя. Коли ти не вкалуєш, як проклятий в селі, то виявляєш, що тут п’янкі вечори і запаморочливо красиві світанки з свіжою росяною травою, коли тільки торкається проміння до землі, коли чуєш пісню жайворонка. Я все не міг надихатися пахощами чебрецю. А як же пахне свіжоскошене сіно, здається, що пахне так уся земля. Знаєте, я скоріше не за рибою ходжу, якщо чесно я її то і ловити до толку не вмію. Останнього разу он гачком за своє вухо зачепив. - він навіть за вухо своє посмикав. Від його такою щирості я фиркнула, а на його лице набігла грайлива посмішка.

Коли він пішов я ще довго лежала в ліжку без сну, в голові жив безлад з думок і хаос з почуттів. З Ярославом Павловичем мені було легко, цікаво і весело. А от моє перше враження про нього було, що він страшенна самозакохана, чванькувата тварюка, а виявляється потрібно було його пізнати краще.

- Доброго ранку! - з трагічним виразом обличчя в мій кабінет пробрався Ярослав Павлович з двома чашками кави. Поставив каву, всівся напроти мене.

- Доброго ранку! Хоча по вас не скажеш, що він добрий. Чому ви такий сумний, як нічка з самого ранку? - хоч, як мені хотілося проігнорувати його, та продовжити займатися справами, та все ж ввічливість перемогла і що в нього сталося я запитала.

- Не знаю. Період якийсь такий…Апатія повна.

- Ну спробуйте поїхати відпочити.

- А ,що допоможе?

- Звісно, нові враження, нові місця. Море, пляж, пісок. Відпочинете від роботи, від побутової метушні, оздоровите організм. До речі відпочинок на морі може стати надійним заслоном, перед так званим синдромом хронічної втоми. Якийсь тиждень на морському узбережжі і у вас покращиться настрій. Поїдьте, відпочиньте і повернетесь сповнених сил та енергії.

- Не хочу. - пробурмотів він. Я з нестерпним сумом подивилася на табличку на моніторі ноутбука, тяжко зітхнула і подивилася на Ярослава Павловича.

- Тоді закохайтесь і накриє вас потужна хвиля любові і поліпшиться настрій за рахунок вироблення серотоніну. І буде у вас чудовий коктейль з психологічної та біохімічної природи, який приведе вас в стан ейфорії. - покосився на мене скептичним поглядом, демонстративно взяв чашку з кавою і зробив ковток. - Ну, або глистів полікуйте…- кавою він таки подавився і закашлявся, простягнула йому серветку, взяв витерся, та знову зайшовся в кашлі. Скромний стук в двері і в кабінет зайшов Трохим, яким з широко відкритими очима дивився на зігнутого Ярослава Павловича, потім він перевів погляд на мене в німому запитання, а що тут відбувається. Розвела руками в красномовному жесті, а я що знаю?

- Яр, ти в порядку? - скривившись запитав він. Ярослав Павлович тільки махну рукою, мов все ок.

- Емілія, що у вас тут відбувається? - все ж пантоміма його втомила і Трохим згадав, що можна і словами все це виразити.

- Та, норм все, просто Емілія тут поради, як позбутися апатії роздає, щось між відпочиньте , закохайтесь і глистів полікуйте. І буде вам щастя. Емілія, а от у вас що і кохання і глисти на одній шальці терезів стоять? - дуже несерйозно округлив він очі, в очікуванні відповіді від мене.

- Ви ж мене про апатію запитували…

- М-да, а у вас видно чорний гумор то просто ваш зв'язок з світом. - пробухтів він.

- Ярослав Павлович сьогодні сонячна неймовірна погода за вікном в таку погоду геть не хочеться працювати, а хочеться як мінімум полежати в гамаку і цмулити лимонад, холодний з льодом та грайливими бульбашками. Але я тут зібрала мозок в купку і волю в кулак і намагаюсь підкорювати нові вершини.

- Ні, ти чув, як вона це сказала. Та, я вже теж такого хочу. - підморгнув він Трохиму.

- Отже з апатією ми розібралися. - підвела риску я.- А у вас знову виник смак до життя.

- Ну, ще не зовсім…- продовжував він далі хлопця без жодної клепки в голові клеїти.

- У мене таке враження, що ви займаєтесь аутотренінгом, щось на кшталт - у мене поганий настрій…поганий…я сказав поганий.

- Я зрозумів у вас тут весело, та Яр у тебе під дверима чекає наш любий друг, тому закінчуй релаксувати і пішли працювати.

- Вічно ти весь кайф обломиш. - пробурмотів він, але все ж тяжко піднявся з стільця. - Радий був вас бачити Емілія. - Про свою радість я не могла збрехати, тому просто видавила з себе жалюгідну посмішку.

- Та, тут як медом намазано. - пробурмотіла я вслід закритим дверям.

Тиха, п’ятнична ніч в селі, наганяла якусь нелюдську тугу. Так іноді буває, коли день до того був на диво нікчемний, коли падає і розбивається телефон, коли на тебе розливається гаряча кава, коли зривається поставка про яку вже все було домовлено, коли привезли обладнання і воно на першому запуску ламається. Спочатку я була зла, нереально зла. Злість злою коброю пожирала мене з нутром, гризла печінку, рвала жили, висмоктувала кров, добиралася до кісток. Я скреготіла зубами від безсилля, від того, що встряла в фінансові втрати, втратила час і взагалі було не зрозуміло скільки діагностика і ремонт займе часу і вип’є крові. А ще треба було шукати нових постачальників, а вони і так були вже шукані перешукані і пропозиція цих була прийнятною і кращою. А тепер знову треба щось знайти, знову час, знову можливі фінансові втрати, знову купа роботи, яку я вже робила. Знала, що треба було пережити цю гостру фазу ненависті до всього людства, до безголовості, тих хто називався бізнесменами, до безрукості, до того, що все якось робиться через жопу. Головне змиритися, з цими негараздами, прийняти і починати діяти далі . А поки мене штормило і штирило, ламало і підкидало. І ніяк не давало пережити це. Неадекватна злість забирала усі мої сили, шал застилав очі, а по венам котилася чиста лють. Знайшла на ноутбуці папку з музикою мій особливий плей-лист Red Hot Chili Peppers, Scorpions, Led Zeppelin, Nirvana все від чого божеволіла я. По мірі того, як рубала музика, а глибокі баси змушували швидше битися серце я починала під музику хаотично рухатися. Згадала, що з собою в село я везла Бейліз. Зрозуміла, як терміново і саме зараз він мені потрібен. Під рев музики знайшла пляшку. І це була єдина річ за цілий день, якій я щиро зраділа. Навіть не манірничала зробила ковток з пляшки, навіть не оцінила завершеного смаку, аромату. І продовжувала дикі танці. Я навіть не пам’ятаю, коли я востаннє танцювала. Танець заворожуюче своїм відчаєм йшов від самої душі, приглушуючи ту палаючу гамму почуттів, що бурлила в мені. Музика своїми басами розривала барабанні перетинки, викликаючи вібрацію десь в животі, яка по судинах добиралася до голови затоплюючи собою всі комбінації та варіації можливого розвитку подій. І розум безсилий перед цим несамовитим шквалом емоцій, ошаленілий від роздратування та гніву відлюдкувато відійшов осторонь від навіженої вакханалії почуттів. В ритмі музики плавилося розчарування, перегоряв гнів, який підштовхував на агресію, щезала тривога, яка немов, як черв’ячок точила з середини, тануло відчуття вини, яке не давало рухатися далі, вигасала злопам’ятність, яка не давало можливості вибачати помилки, вивітрювалася ненависть, яка штовхала зруйнувати, не залишивши каменю на камені, навіть безневинна заздрість за успіхи інших, кудись зібралася піти, губилася туга. Я змогла зупинитися коли кисню мені вже не вистачало геть, коли в грудях горіло, а в боку кололо. З жадібністю накинулася на воду. Вода з криниці була смачна, це не порівнюється з тієї бутильованою, що я замовляла в місті. Цю хотілося пити і пити. Я з насолодою зробила останній ковток і відклала кружку. Витерла губи долонею. Ноги мене не тримали. Вимкнула ноутбук і плавно перетекла в горизонтальне положення на ліжко. Я відчувала як калатає моє серце, як трусяться ноги від таких то божевільних танців. Я лежала з закритими очима, бо важкі, немов налиті свинцем повіки, не було сил відкрити. Краєм вуха здалося, що я чую, кроки під хатою. На параною шикнула, відмахнулася, як від чогось не важливого. Повернулася на бік і непомітно для себе поринула в сон. Мені снився сон, ніби я бігла по полю і огортав мене все більший жах, я не бачила нічого страшного, але відчуття, що щось неминуче страшне вже сталося, холодило серце. Від різкого грохоту я підскочила з ліжка, хвилину хватала ротом повітря, серце калатало так, що аж боліло. З кухні донеслися незрозумілі звуки. Підхопилася. Від страху, ноги не слухалися. Нагнулася вхопила палицю, яку я останнім часом біля ліжка залишала. Відчула хоч якусь зброю в руках і тихесенько навшпиньки підкралася до кухні. Від побаченої картини зависла. На підлозі валялися друзки банки. Потьоки кислого молока були розбризкані по всій кухні. Нервово оглянула кухню, та нікого живого не побачила. Прокралася до дверей. Двері були замкнені з середини. Щось від побаченої картини волосся на моїй голові трохи стало дибки. Від липкого страху скручувалися у вузол нутрощі. Тремтячими руками зняла клямку з дверей і вийшла на двір. Там якраз сонечко вставало. Світанок. Перші спалахи пробудженого дня. Запалене небо багряно-червоною смугою. Весело щебечуть птахи. Пахне несказанною свіжістю. Прохолода легко торкається губ. Цим повітрям просто не можливо надихатися. На траві, деревах, кущах виблискує роса. Величезна куля яскраво жовтогарячого кольору ще не набрав повної сили, щоб освітити усе довкола запалила на небі широку помаранчеву смугу. Потім на небі щедро розлилося рожевого кольору. І цей світанок стер весь кошмар, що снився, що залишився незрозуміло як розбитою банкою на кухні. Ранковий холод добре бадьорить. Мої зуби почали цокотіти від холоду. І я глибоко вдихнувши цього ранкового прохолодного чистого повітря, затримала дихання, потім повільно видихнула. В хату я поверталася уже без відчуття панічного жаху, який мною опанував до того. Знову подивилася на банку. Вирішила пояснити розумним та науковим підходом. Я сама поставила її на край столу. Правда я точно пам’ятала, що банка стояла не на краю, та чого не буває. Може був малесенький землетрус, або їхала вантажна машина. Я вже точно знала, що коли така машина їде, під хатою, то в мене навіть шибки деренчать. Зігнулася зібрати скло. І під шафою побачила два фосфоресцентні ока. Я заволала підірвалася з місця не зграбно ковзнулася і з усієї дурі гепнулася на підлогу боляче забивши руку, плече і м’яку частину свого заду. Лежу збираю зірочки, краєм ока дивлячись за нервовими метаннями величезного сірого кота. Від мого пронизливого вереску скотиняка перелякалася не на жарт кинулася в двері, вони закриті у вікно, від шибки відлетіло на підлогу. Після чого тварина не гірше мене видала вереск. Тепер я вже з трудом перевернувшись на карачки з цікавістю подивилася на нервову животину. Від страху в мене вирвався нервовий сміх. Стати на ноги я побоялася, а то ще раз так навернуся і кісток не зберу, то ж тихенько відповзла на сухе місце. Сіла, притулилася спиною до стіни.