Малена все ще не зводила з неї пильного погляду. Нарешті обернулася до Йоаса й сказала:

— Нам треба побалакати.

— Боюся, він не розколеться, — кинув Больштрем.

Норлін уже кілька годин ходив туди-сюди в бібліотеці й чекав.

— Стверджує, нібито не знає, де принцеса. Ми його трохи полякали, а ти ж бо знаєш: наші люди церемонитись не люблять. Тепер до нього не скоро повернеться його колишній вигляд.

Норлін тяжко зітхнув.

— Є, звісно, й інші методи, — провадив Больштрем. — Та коли йдеться про Лірона, то, боюся, не поможуть і вони.

— Тобто до кінця тижня ми їх не знайдемо? — запитав Норлін. — Ні однієї, ні другої?

Больштрем кивнув головою й промовив:

— Боюся, цього разу на балконі тобі доведеться стояти самому. Певна річ, ми оголосили їх у розшук, але тепер вони, гадаю, можуть опинитися в будь-якому куточку країни.

— На півночі, — сказав Норлін. — Адже ти теж так гадаєш?

— Північ теж велика, — відповів, стенувши плечима, Больштрем. — Послухай, Норліне, я знаю твою думку, але пора вже зважитись. На півдні настрої, потрібні для наших планів, ще не визріли. Може, навіть і для закону теж. Якби принцеса була на нашому боці, тоді ще півбіди, а так… Доведеться підпрягатись нам, Норліне. Наші люди порозпитували, поприслухалися… Надто багато хто ще має сумніви. Проти введення військ на північ чинитимуть опір, зокрема й на півдні, це вже напевно. Нам потрібні додаткові аргументи. Серйозні аргументи.

— Тільки без трупів! — істерично вигукнув Норлін. — Я не хочу мати в себе на руках кров!

— Без трупів, — привітно кивнув головою Больштрем і заспокійливо поклав руку на плече віце-короля. — Я подумаю, що можна буде зробити.

— Отже, тепер ти зрозуміла, навіщо вони тебе сюди привезли, — сказала Малена. Вона лише кількома словами перемовилась пошепки з Йоасом і відразу сіла поруч з Ярвен на купу рибальських сітей.

Йоас сперся на стіну навпроти них.

Ярвен кивнула головою й стиха промовила:

— Я мала робити все так, немовби я — це ти. Щоб народ повірив: принцеса й віце-король у всьому одностайні. Щоб віце-королю було легше провести свій закон, спрямований проти півночі.

— Схоже на це, — промовила Малена. — Схоже на це.

— Але чому? — не могла зрозуміти Ярвен. — Чому так важливо, щоб закон підтримала й принцеса?

Малена перевела погляд на Йоаса й промовила:

— Розкажи їй усю цю історію. Хоч животи в нас і бурчать, але чекати однаково ще довгенько, поки добре стемніє й можна буде вийти з повітки. Чом би їй не знати про все?

— Про все? — перепитав Йоас.

Ярвен завважила, як Малена зиркнула на нього і як Йоас у відповідь майже непомітно кивнув головою.

— Гаразд, — мовив він і поволі поповз спиною по стіні вниз, поки й сів на землю.

— Чи знаєш ти щось про бунтарів? А про терористичний акт біля парламентської будівлі чула?

Ярвен кивнула головою.

— Ну, добре, — повів далі Йоас. — Вони є вже давно. Тільки не влаштовували терактів, принаймні на початку, й не кидали бомб. Навіть не мали зброї. Спершу вони збиралися лише провадити переговори. З королем. Про однакові права для півночі. Вони, щоб ти знала, все ж таки ще трохи вірили в те, що південь такий же справедливий і добрий, яким вважав себе сам і яким завше намагався виставити себе перед ними.

— Їхній рух щодалі набирав сили, — промовила Малена. — Навколо них гуртувалося чимдалі більше північних скоґландців. А ти ж, мабуть, знаєш, хто були їхні ватажки.

Ярвен похитала головою й перепитала:

— Їхні ватажки?

— Двоє чоловіків і одна жінка, — відповів Йоас. — Вони знали одне одного змалечку, разом ходили до школи на півдні. Лірон, Нагіра й Норлін.

Ярвен вражено звела на хлопця очі й проказала:

— Норлін? Який тепер отой закон, спрямований проти півночі, сам… — Вона помітила, як Малена з Йоасом швидко перезирнулися.

— Невже ти й досі не здогадалася, що Норлін — виходець з Північної Скогландії? — здивувалась Малена. — Не здогадалася тільки через те, що він, отой хитрий лис, перефарбував свого чуба в білий? А щоб приховати карі очі, носить блакитні лінзи? Невже ти не помітила, що він нижчий на зріст, ніж решта його оточення? Невже ти не чула його вимови, яка й досі, й досі ще його виказує, хоч він щодня працює над нею з одним із найкращих наших акторів?

— Ні, — буркнула Ярвен. — Хоча… — Тепер їй багато чого ставало зрозумілішим.

— Ті троє, як ти вже чула, були такі друзі — просто нерозлийвода, — провадив Йоас. — Ладні були вмерти одне за одного, принаймні самі в це вірили. У кожному разі Норлін і Нагіра. Вони були навіть заручені.

— Нагіра? — спитала Ярвен.

«Щоб Нагіра зрозуміла…» — сказав тоді Лірон. А Йоас завершив його думку: «…що дечого ще можна домогтися й без терору».

Йоас кивнув головою.

— Але чому? — здивувалась Ярвен. — Чому Норлін тепер — віце-король, а Нагіра… по другий бік?

— Нагіра — ватажок бунтарів, — пояснив Йоас. — А Норлін — лише віце-король. — Він звів на Ярвен такий самий допитливий погляд, яким доти дивилася Малена. — Король тоді був ще дуже молодий і мав сестру-близнючку. Обоє дуже любили одне одного. Але принцеса, його сестра… Ну, мабуть, її послали не до тієї школи! Одне слово, хтось, певно, зробив щось не так. — Він засміявсь, і Ярвен довелося зачекати.

— Вона підтримувала бунтарів від самого початку, — повів далі Йоас. — Вона мала романтичну натуру, казав Лірон, захоплювалась бунтарями, їхньою стійкістю, тим, що вони боролися за добру справу. Вона хотіла, щоб королівський двір задовольнив їхні вимоги.

— А хіба твій батько цього не хотів? — спитала Ярвен.

Малена хитнула головою й відповіла:

— Тоді ще ні.

— Принцеса зійшлася з бунтарями, — сказав Йоас і спинив погляд на Ярвен. — А далі ти сама все знаєш.

Ярвен похитала головою й мовила:

— Ні.

Та помалу в неї почав прокидатися здогад.

— Вона закохалася, — сказав Йоас. — У Норліна. І ось виявляється, що троє отих нерозлучних — не такі вже й нерозлучні, принаймні це стосується Норліна й Нагіри. Норлін бере й одружується з принцесою, так наче ніколи Нагіри й не кохав.

— Яка підлість! — кинула Ярвен.

Малена з Йоасом знов перезирнулися.

— І, уявляєш, король на початку був проти цього шлюбу. А в народі навіть дійшло до неабияких заворушень — ще б пак, наша улюблена принцеса виходить заміж за якогось там північанина! Та помалу люди з цим змирились, адже Норлін був чоловік теж досить приємний. Він перебрався до двору, і король почав замислюватись. Не зразу. Поступово. Але він міркував.

Ярвен кивнула головою.

— Зрештою він узяв до двору ще й Лірона — радником з північних питань, — розповідав Йоас. — І обидва потоваришували.

— І тому король вирішив нарешті ухвалити закон, який надав би півночі її права, — промовила Ярвен. — Тепер я розумію. А де ж ділася принцеса? Сестра короля.

— Сестрі з її почуттями до Норліна при дворі стало непереливки, — всміхнулась Малена. — Вона з жахом спостерігала, як її чоловік міняється просто на очах. Щойно Норлін перебрався до двору, північ з її правами відразу перестали його цікавити. Навпаки, він дедалі більше оточував себе людьми, котрі боялися втратити свої привілеї, якщо півночі повернуть її права. Чуб у нього став білявий, очі — блакитні, мова втратила північний акцент, і він зробився ще більш царствений, ніж його дружина. Одне слово, дійшло до того, що вона надумала з ним розлучитись. Вона зрозуміла, що він одружився з нею лише через те, що вона — принцеса, що для нього це шлях злетіти вгору. Вона зневажала Норліна за його жадобу до влади й за те, що він так швидко зрадив свій народ. Та її брат, король, розлучатися їй не дозволяв.

— Хіба він мав таке право? — спитала Ярвен.

— У Скоґландії королівські права безмежні ще й нині! — засміявся Йоас. — Як ти гадаєш, чому ми так замикаємося від решти світу? Король не дав дозволу на її розлучення, бо королівський шлюб непорушний, а крім того, в тих двох уже народилася була дитина. Та й Норлін як чоловік принцеси для двору виявився досить корисний, адже він підтримував на півночі спокій. Північани так вважали: коли наш земляк зміг одружитися з сестрою самого короля, то навіщо нам щось змінювати? Хіба не зможе й будь-хто з північних скоґландців, якщо тільки докладе зусиль, досягти таких самих вершин? Рух бунтарів на півночі втратив популярність і почав помалу згасати. Король просто не міг дозволити сестрі розлучитися з Норліном.