«Ненавиджу політику! — подумала Ярвен. — І тепер я напевно знаю, чому її ненавиджу. В ній завжди все так заплутано!»

— Тому, — повела далі Малена, — вона пішла від нього потай, на свій страх і ризик. Однієї ночі виїхала зі Скоґландії і так ніколи вже й не повернулась. Король був у відчаї.

— А її чоловік? — поцікавилась Ярвен.

— Той лише потерпав, що тепер його проженуть із двору, — сказала Малена. — Але королю він був, звичайно, надто потрібний. До того ж тоді король почав усе частіше й частіше радитися з Ліроном. І коли дружина короля під час пологів померла й він зостався сам з маленькою донькою, — до речі, це була я, — Лірон став великою розрадою в його горі. Ми з Йоасом росли вкупі, майже як брат і сестра. Одначе Лірон з Йоасом, незважаючи ні на що, ніколи не забували, хто вони.

— Он як, — стиха мовила Ярвен і перевела погляд з Малени на Йоаса. — А далі розповідатиму я. Мені здається, тепер я знаю, що сталося насправді. Ліронові таки пощастило переконати короля, і той вирішив ухвалити новий закон на користь північан. Але, на жаль, не встиг — незадовго до цього король раптово помер.

Малена відвернулася вбік. Ярвен здалося, що в очах принцеси виступили сльози.

— Вибач! — мовила Ярвен. — Я забула, що він — твій батько.

— Так, півночі не пощастило! — розлючено проказав Йоас. — Зате як пощастило на півдні власникам рудників, плантацій та нафтових свердловин, еге ж? Тепер усе могло лишатися так, як було. Адже Норлін, отой хитрий лис, єдиний із сім’ї, хто після смерті королеви, смерті короля й утечі своєї дружини, принцеси, ще лишився живий і, як віце-король, став Малениним опікуном…

— Мерзотник! — кинула Малена. Вона справді плакала.

— …одразу, звичайно, поклав тому закону край. Натомість швиденько почали готувати новий, який нам, північанам, уже навіть не дозволяє переселятися на південь — хай навіть ми південцям і потрібні — і який дає право півдню вводити на північ війська й придушувати бунтарів. Тепер цей закон мають ухвалити з усіма урочистостями й великою пишнотами.

— І для цього Норлінові потрібна принцеса, — додала Ярвен. — Але вона зникла, і він послав Гільґарда й Тяркс знайти їй двійницю. Звідси й уся історія з кастингом.

— Нарешті ти таки втямила, — сказав Йоас. — Майже.

Ярвен замислилась, потому, чи то стверджуючи, чи то запитуючи, промовила:

— А Норлінові виявилось на руку те, що король так вчасно помер.

Йоас кивнув головою й відповів:

— Лірон був у короля ще ввечері перед його смертю. З королем було все гаразд.

Ярвен кинула короткий погляд на Малену. Дівчина розуміла: принцесу боляче вразить те, що вона зараз почує. І все ж Ярвен прошепотіла:

— Вони хочуть убити ватажка бунтарів, щоб той не встиг нічого скоїти! Вони не бояться вбивати. Не бояться, бо це їм вигідно.

Малена затулила долонями обличчя й заридала.

«Одначе вони розповіли мені не все, — подумала Ярвен. — Не знаю, чому я цього така певна, але вони розповіли мені ще не все».

Вони вирушили в дорогу, аж як стемніло.

— Куди це ми? — поцікавилась Ярвен.

Малена знизала плечима й відповіла:

— Треба роздобути чогось поїсти. Подивитись останні новини. Я маю знати, що діється.

— Гадаєш, вони публічно оголосять нас у розшук? — спитала Ярвен.

— Нізащо! — засміялась Малена. — Адже тоді випливе на поверхню те, що я зникла! Що я не підтримую планів віце-короля! Норлін знайде якусь відмовку й пояснить, чому я не очолюю разом з ним параду. Але я не маю сумніву: він аж кипить від злості. Тепер він має щось придумати й без моєї підтримки остаточно переконати народ у тому, що нам потрібні закони, спрямовані проти півночі, що нам треба ввести туди війська. Кортіло б мені знати, що ж саме він вигадає.

Ярвен не пригадувала, щоб коли-небудь у житті щось украла, але цього разу навіть не відчувала ані найменших докорів сумління. «Хто голодний, той мусить їсти, — міркувала вона, стоячи насторожі на вузенькій вулиці, поки Йоас виймав шибку в самотньому будинку і обережно влазив у вікно. — А тягати з поля овочі та фрукти ще рано, вони там ще зелені. Достигли тільки полуниці, а морква ще зовсім маленька й така бліда…»

Йоас скочив з підвіконня на землю. У будинку він стяг з ліжка простирадло й нагріб у нього всього, що знайшов їстівного: хлібину, сир, низку сосисок, макарони (цікаво, де вони їх варитимуть?), а також бляшанки з супами, одну з яких у лісі вони відразу й відкрили за допомогою Йоасового ножа й камінця.

— Мням, яка ж смакота цей холодний гороховий суп! — промовив Йоас.

Вони передавали одне одному бляшанку, по черзі гучно сьорбаючи з неї суп.

— Холодний гороховий суп без ложки! Як у п'ятизірковому ресторані! — приказував Йоас.

У п'ятизірковому ресторані Ярвен не бувала зроду. Вона уявила собі, що сказала б мама, якби цієї хвилини побачила доньку.

— Чого смієшся? — спитав Йоас, передаючи Ярвен бляшанку.

Ярвен надпила великий ковток.

— Моя мати… — промовила вона й потяглася по сосиску.

Йоас кивнув головою, дозволивши так їй узяти.

— Вона просто вмерла б! — доказала Ярвен. — Річ у тім, що вона веде курси… доброї поведінки!

Малена гучно схлипнула.

— Я думала, ви посмієтесь, — злякано промовила Ярвен. — Мені це здалося смішним.

Малена кивнула головою й спробувала всміхнутися.

— Ні, більше не хочу, дякую, — сказала вона, коли Йоас простяг бляшанку знову їй. — То ви гадаєте… — Вона завагалась, і Ярвен помітила, що принцеса все ще намагається стримувати сльози. — Що Норлін мого батька… Що батько не просто…

— Лірон так вважає, — сказав Йоас. — Адже він ще ввечері був у нього. І тоді твій батько почувався, як завжди, добре. Це взагалі дуже дивно, що король саме тоді, коли їм було так потрібно, взяв і ні сіло ні впало помер.

Малена схлипнула, а Ярвен заходилася шукати в кишенях штанів носову хустинку. Мама завжди стежила за тим, щоб донька носила з собою паперові хустинки. Але цього разу кишені в Ярвен були порожні.

— Лірон не хотів, щоб я тобі про це розповідав, — промимрив Йоас, кинувши їсти. — Казав, що це завдасть тобі ще більшого горя. Норлін пов’язував з тобою свої плани, і Лірон не вірив у те, що з його боку тобі загрожує серйозна небезпека. Тим-то нам і не треба тебе застерігати, казав він.

Малена втерла долонею обличчя й прошепотіла:

— Я й сама не знаю, чому реву. Адже сльозами його однаково вже не повернеш!

— От мерзотник, цей Норлін! — мовила Ярвен. — Він був якийсь такий… такий сентиментальний! Від нього можна чекати чого завгодно!

Йоас, не слухаючи її, провадив:

— Але тепер, здається мені, ти маєш знати про це, Малено. Бо тепер, коли вони збагнули, що тобою вже запевне не скористаються, вони не побояться, мабуть, і того, щоб тебе… всіх трьох нас…

Ярвен дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Так, — нарешті промовила вона. — Я це теж припускаю. — Вона припинила жувати. — Тому нам доведеться якось… Нам доведеться зі Скоґландії вшиватись! У мене вдома ми розповімо всю цю історію на телебаченні, й тоді…

— От мудра голова! — засміявся Йоас.

Ярвен помовчала, розмірковуючи, образитись на хлопця чи ні. Нарешті озвалася:

— А чому ні? Ви могли б віддати мені мого мобільника, або знайдемо десь телефон-автомат. Я зателефоную матері й про все їй розповім, і тоді вона…

Малена нарешті переплакала й тепер мовчки дивилася на Ярвен.

— Вона зателефонує матері! — перекривив ту Йоас.

— А чом би й ні? — мовила Ярвен. Вона відчувала, що помалу в ній прокидається лють на цього хлопця. Розумнішого плану однаково ж не було. — Поки ви не забрали в мене мобільника, я весь час надсилала їй есемески.

— Що-що ти робила? — перепитала Малена.

Ярвен була рада, що принцеса вочевидь нарешті заспокоїлась.

— Адже їй хотілося знати, як у мене тут справи! — пояснила Ярвен. — Я й так була дуже здивована тим, що вона дозволила мені піти на кастинг. А тепер мама могла б, наприклад, розказати про все у нас в поліції.