Ярвен умостилася серед колючого дрібного віття й заплющила очі. Вона просто не розуміла, чому перед цим ідея з ліжком видалась їй такою спокусливою. Не було чудовнішого ложа, ніж зігріта сонцем лісова земля серед кущів чорниці.

Нагіра вимкнула телевізора. Перед репортерською камерою поставали все нові й нові співрозмовники, але слухати їх далі вона вже не мала потреби. Однаково всі вони були тієї самої думки: південь довго виявляв терпіння до півночі, запропонував північанам права, дав шанси взяти участь у розвої країни. Але цим другим терактом північ переступила всі межі, на півдні вже ніхто не може почуватися в безпеці. Настав час поставити бунтарів, усю північ на місце.

— Дурні хлопчиська! — пробурмотіла Нагіра. — Їм лише пригоди в голові, тим дурним хлопчиськам!

Вона підійшла до столу й важко опустилася на один зі стільців. Де вони роздобули вибухівку? Ключ від сховища й досі надійно висів на ланцюжку в неї на шиї, в цьому вона переконалася насамперед. Отже, зі сховища взяти вибухівку вони не могли.

А як вони проникли на стадіон? Адже він, поза всяким сумнівом, день і ніч був під посиленою охороною. Усі плани, зокрема й щодо стадіону, як і щодо кожної залізничної станції, кожного майдану, кожного громадського місця, вони розробляли спільно, проте Нагіра ніколи й у голову не покладала, що такий майже досконалий терористичний акт вони спроможні здійснити самі.

— Ох, дурні, дурні хлопчиська! — знову промовила Нагіра. Вона була вдячна їм лише за одне: що обійшлося без жертв; одначе зруйнований стадіон для віце-короля нарешті стане, мабуть, давно очікуваним приводом для того, щоб увести на північ війська. — Дурні, дурні хлопчиська!

Вона роззирнулася по кімнаті. Обоє дітей зникли — ще тоді, коли телебачення передавало новини. Краєм ока Нагіра лише вгледіла, як вони кинулися навтіки. Цікаво, що їх так зненацька й так жахливо злякало?

Нагіра взяла глечика й налила собі в склянку води. Рука в неї тремтіла.

А отой білявий ще від самого початку був якийсь аж надто наляканий, усе ховався за спину своєї супутниці, дівчинки з півночі. Воно й не дивно, Нагіра не мала сумніву, що хлопчина втік із дому. Когось він їй нагадував, та й дівчинка теж когось нагадувала. Нагірі спало на думку це аж тепер. Та, мабуть, то їй так тільки здалося. Це, либонь, після отих жахіть у новинах тепер їй ввижаються всілякі примари.

Вона має поміркувати, що можна зробити, який шлях іще лишився, щоб зупинити Норліна. Добре, що вона тут сама. Вона має поміркувати.

— Відколи це ти почала так захоплюватись новинами? — спитала в Тіни мати.

Тіна ввімкнула телевізор гучніше й промовила:

— Тепер вони підірвали в Скоґландії стадіон.

— Тебе й досі цікавить Скоґландія? — здивувалась мати. З кульковою ручкою в руці вона схилилася над журналом. — Як називають прихильність до королівської влади? Сім літер. — Вона любила розгадувати кросворди.

— Сьогодні Ярвен знову не було в школі, — сказала Тіна. — Ніхто і найменшої гадки не має, де вона. На есемески не відповідає. Удома в неї дверей ніхто не відчиняє.

— Я ж тобі вже казала, вони трохи раніше поїхали у відпустку, — промовила мати. — Ти просто-таки вже впадаєш в істерику.

— Роялізм, — кинула Тіна. — Ось як називають прихильність до королівської влади.

— Ну? — мовив Норлін, коли до бібліотеки ввійшов Больштрем. — Яка перша реакція серед народу?

— Не починай пити коньяк уже в обідню пору, — сказав Больштрем. У його голосі бриніла зневага. — Від такої звички потім важко відмовитись.

— Я тебе не просив критикувати мене! — відповів Норлін і так різко поставив чарку на письмовий стіл, що коньяк вихлюпнувся, й на полірованій поверхні лишилась невеличка калюжка. Він не звернув на це уваги. — Що кажуть люди в країні?

— Поки що ситуація задовільна, — промовив Больштрем, важко падаючи в крісло. — Переляк, схоже, справді неймовірний. Кожен, хто мав квиток на футбол, тепер уявляє собі, як міг опинитися під руїнами. Про це тільки й розмов. А страх затуманює розум.

— Що? — не зрозумів Норлін.

— Їхній страх породить ненависть, — відповів Больштрем. — Так уже ми, люди, влаштовані, Норліне. Отож не мороч собі голову. Якщо так піде й далі, тобі вже не доведеться зважати на опір проти введення військ на північ. Народ, з якого виходять терористи, ні в кого симпатії не викликатиме. Наші скоґландці нарешті мають дістати змогу знов жити мирно.

Норлін узяв пляшку з коньяком і запитав:

— А щодо Ярвен? Чи є якісь новини щодо Ярвен?

Зольштрем забрав у нього пляшку й сказав:

— Тобі ще доведеться давати інтерв’ю.

Прокинулась Ярвен уже опівдні. Сонце стояло просто над головою, а небо було таке синє, яким його можна лише намалювати дитячими фарбами. Земля прогрілась, і на душі в Ярвен було затишно й приємно. Однак вона б іще спала й спала. Поруч у сні спокійно дихали Йоас і Малена.

Ярвен перекинулась на бік і спробувала знов поринути в сон. Їй приснилась була Нагіра, і тепер Ярвен пригадувала подробиці: невеличка лісова хатина, ота жінка, Нагіра… Та щось у її сні було не так, тож вона й прокинулась.

Ярвен зручніше вмостилася в піщаній заглибині. Нагірина кухня, телевізор, бомба… Нагіра в бунтарів за ватажка. А Больштрем усе реготав і реготав, стояв посеред бібліотеки й реготав. У руці в нього — пістолет, він натискає на спусковий гачок… Невеличка хатина в лісі…

Ярвен сіла. То он воно що! В її голові вмить проясніло, і вона вже знала: намагатися знов заснути — годі й думати. Он воно що! Вона мала б здогадатися відразу, щойно вони розповіли їй про Нагіру. Ну, звісно, Нагіра! Та щось тут не так. Там не було ніякої охорони, жодних солдатів — запевне жодних, а то хто-небудь із них трьох їх помітив би, і солдати їх помітили б…

— Йоасе! — покликала Ярвен й поторсала хлопця за плече. — Малено! Прокидайтеся!

Йоас перекинувся на другий бік і вві сні щось невдоволено забурмотів. А Малена втупилася в Ярвен таким поглядом, немовби щойно з неба впала.

— Малено! — мовила Ярвен, не перестаючи термосити Йоаса. — Я маю вам щось розказати!

— Що? — спитала Малена й знов заплющила очі.

Йоас, не пробуджуючись, щось муркнув і спробував скинути з плеча руку Ярвен, так ніби то була надокучлива муха.

— Та не спіть же! — закричала Ярвен. — Прокидайтеся! Прокидайтесь! Мені здається, це дуже важливо!

— Що, кошмар приснився? — простогнала Малена. Але вона вже не спала, Ярвен це добре бачила. — Невже не можна зачекати?

Ярвен покрутила головою і в розпачі вигукнула:

— Йоасе!

— А ти заліпи йому ляпаса, — порадила Малена, потягуючись. — Це допоможе, я його знаю. Господи, така чудова погода, можна було б іще трішки поспати!

Ярвен легенько поплескала тильним боком долоні Йоаса по щоках, і хлопець стрепенувся.

— Ти, клята стара!.. — скрикнув він і, нічого не тямлячи, роззирнувся. — Ох, нехай йому грець! Приснилося, нібито хтось дає мені ляпасів.

— Чого лишень не насниться! — кинула Малена. — Якісь кумедні в тебе сни!

Але Ярвен терпець уже урвався.

— Мені дещо спало на думку! — сказала вона й звелася навколішки, бо в ногу їй уп’ялася колюча гілочка. — І я подумала, що треба негайно вам про це розповісти! Тут щось не так.

— А ти, бачу, помалу притираєшся, — позіхнув Йоас. — Твоя правда, тут не щось, а все якось не так. Скажімо, отой вчорашній теракт на стадіоні. А якийсь йолоп розбуркує мене саме тоді, коли мені сниться такий чудовий сон… І тут насамперед щось не так.

— Атож, саме коли сниться сон! — сказала Ярвен. — Мені теж було щось приснилось, і коли я прокинулася… — Вона перевела погляд з Йоаса на Малену й повела далі: — Наприкінці тижня в Естерлінді я випадково підслухала розмову між Больштремом, Тяркс і віце-королем. Та я ж вам про це вже розповідала! Йшлося про те, щоб убити ватажка бунтарів.