— Розповідала, — кивнула головою Малена.

— І вони там раз у раз згадували про те, — схвильовано провадила Ярвен, — що тримають його під контролем. І що охороняють.

— Так, — мовив Йоас і звів на неї погляд. Сну в його очах враз ніби й не було. — А ти не помиляєшся?

— Ти хочеш сказати, Нагірина хатина була оточена охороною, якої ми не помітили? — спитала Малена. — Хочеш сказати, Нагіра весь час під наглядом? І нас там, виходить, теж побачили?

Ярвен рвучко покрутила головою й кинула:

— Дурниці! Тоді нас одразу й схопили б. А може, й Нагіру, особливо тепер, після теракту. Думаю, там нікого не було.

— Я теж так думаю, — сказав Йоас. — Там не було нікого такого, хто потай назирав би за Нагірою.

Вигляд Малена мала збентежений.

— Гадаєш, вони охороняють зовсім іншу схованку, де нікого немає? — спитала вона.

— Ні! — вигукнула Ярвен. Вона вже так розхвилювалася, що непомітно для себе заходилася обскубувати гіллячку чорниці, й на землю сипалися дрібненькі, соковито-зелені листочки. — Адже вони щоразу згадували про нього! Він, мовляв, нічого й не відчує, ми його застрелимо. Вони розмовляли про якогось чоловіка! Не про Нагіру! Вони мали на увазі не ватажка бунтарів, невже ви не розумієте? Адже вони знають, що ватажок бунтарів — жінка!

Малена наморщила чоло й промовила:

— Але ж вони казали, що хочуть убити ватажка бунтарів. Ти ж бо це добре чула! Адже ти не сама це придумала!

Ярвен смикнула ще одну гіллячку й подряпала собі долоню.

— Я гадала, що вони розмовляють про ватажка бунтарів! — відповіла вона. — Бо казали, нібито хочуть запобігти громадянській війні! Тож я, звичайно, й подумала… — З подряпини між великим і вказівним пальцями в неї поволі виступила невеличка краплина крові.

— Громадянській війні? — насторожився Йоас і звів погляд на Малену.

— Тоді кого ж вони мали на увазі? — спитала Ярвен. — Ні, тут справді щось не так! Нагіра — жінка, а мова йшла, поза всяким сумнівом, про чоловіка!

— І вони хотіли вбити його, щоб він од них, мабуть, не втік, — пробурмотів Йоас. — І щоб не спалахнула громадянська війна. І лише Норлін був проти.

Ярвен кивнула головою.

— Малі! — сказав Йоас. — Малі, знаєш, про що я думаю?

Малена не відповідала. Ярвен із жахом побачила, що дівчина тремтить.

— На думку мені спадає лише один чоловік, — тихо промовив Йоас. — Малі! Є лише один чоловік, який ще міг би стати на перешкоді їхньому закону. Лише один чоловік, навколо якого народ може згуртуватися проти отого хитрого лиса, якщо таки дійде до громадянської війни. Малі!

Малена затремтіла так, що Ярвен аж злякалася й кинула:

— Дай же їй нарешті спокій! Невже не бачиш, яка вона нажахана!

Малена підвелася, набрала повні груди повітря, потім видихнула й, не дивлячись ні на Йоаса, ні на Ярвен, тихо промовила:

— Він помер. Адже ми знаємо, що він помер.

Йоас підхопився на ноги, взяв її за руки й вигукнув:

— Звідки ми про це знаємо, Малі? Ми бачили тільки труну, ми стояли там, коли її опускали в могилу. Та чи бачила ти його самого? Чи пустили тебе до нього — востаннє, щоб попрощатися?

Малена поволі похитала головою. Вона мала такий вигляд, немовби була в трансі.

— Лікар сказав… — прошепотіла вона. — Лікар не хотів… — І гучно заридала.

— Малено! — вигукнула Ярвен і кинула на Йоаса розгніваний погляд.

— Він був здоровий, ще напередодні ввечері він був здоровий-здоровісінький! — промовив Йоас. — Малено, може, вони його зовсім і не вбили. Адже могло бути…

— Норлін не хотів, — прошепотіла Малена. — Норлін…

— Чорт забирай, про кого ви тут весь час говорите? — вигукнула Ярвен. — Може, і я тепер маю право знати про це?

Малена з Йоасом перезирнулись, і принцеса затулила руками обличчя. Нарешті Йоас обернувся до Ярвен і промовив:

— Ми говоримо про Малениного батька. Про короля Скоґландії.

Відколи втекли ті двоє дітей, Нагіра сиділа біля кухняного столу й чекала. На що — й сама не знала. Відчувала тільки, що не було нічого такого, за що могла б зараз узятися. Телевізор працював з вимкненим звуком, на екрані — раз у раз ті самі кадри. Такою знесиленою Нагіра не була ще ніколи.

Вона підперла руками голову. Знесилена й смертельно втомлена. Усе складалося так, що гірше нікуди.

Та чим довше Нагіра сиділа отак, тим виразніше відчувала, що тут щось є. Що вона вже щось знає, тільки ще не усвідомлює, що саме. Щось таке, що вона побачила чи почула. Щось таке…

Вона втупилася в екран телевізора, хоч ті кадри вже давно бачила навіть із заплющеними очима. Овал стадіону, руїни. Перекриті вулиці, на вітрі тріпоче червоно-біла огороджувальна стрічка, безтямно розмахують руками збуджені перехожі… І знову стадіон, руїни. Але ні, не те, вона це добре відчувала. Було щось інше…

Її голова похилилася на стіл. Дрібку секунди Нагіра ще міркувала, чи не здатися на волю сну. Та потім злякано стрепенулась.

Ну, звісно! Те, що вона побачила, відбулося не на телеекрані і з терористичним актом нічого спільного взагалі не мало.

Оті двоє дітей!

— Малена! — прошепотіла Нагіра. Ось чому той хлопчина не хотів підводити на неї очей! — Виходить, принцеса вже зовсім не…

Отой наполоханий хлопчина, їжачком чубчик… Так, пояснення було тільки одне: Малена рятується втечею!

— Принцеса від нього втекла, вона його не підтримує, — мурмотіла Нагіра. — Хоч іще на свій день народження вона…

Нагіра підвелася. Треба заварити каву, може, все ж таки спаде на думку ще щось — щось зовсім інше, ніж те, що вона припускає. Нагіра розуміла: про щось вона ще не здогадується, щось іще не до кінця збагнула.

— Дівчинка! — промовила вголос Нагіра.

Чайник ніяк не хотів закипати, вона барабанила пальцями по залізній плиті між горілками, нипала туди-сюди по кухні. Заплющувала очі й знов бачила перед собою отих двох дітей. Сумніву не лишалося: одне з них була Малена. А друге, дівчинка? Чи не здалася вона такою знайомою через те, що була схожа на Малену?

Нарешті чайник засвистів.

Хто ж іще міг бути так схожий на Малену? Нагіра навіть забула про те, що збиралася заварити каву.

— Ярвен! — промурмотіла вона й опустилася на ослінчик.

Нараз Нагіра усвідомила, що не все ще втрачено.

— Гадаєш?.. — прошепотіла Малена. Вона так тремтіла, що Ярвен хотілося схопити її й міцно-міцно тримати. — Але ж тоді…

— Але тоді все має зовсім інший вигляд! — вигукнув Йоас. — Так, ну, звісно, інший! Ось послухайте, любі мої принцеси: коли те, про що ми думаємо, правда…

— Я вірю, що це правда! — сказала Ярвен. — Я справді вірю: це правда! Усе збігається!

— Отже, тоді справа стоїть так, — промовив Йоас. — Вони надумали прибрати з дороги короля, поки він не встиг навіки змінити Скоґландію в такий спосіб, який багатьом їм припав би не до вподоби, бо тоді вони втратили б свої привілеї. Але Норлін був проти того, щоб його вбивати; адже і Ярвен каже, що віце-король сентиментальний, принаймні зовсім не такий пройдисвіт, як отой Больштрем, його права рука. Тим-то вони просто усунули короля з дороги, а його смерть інсценували. Усе чудово!

— І кудись відвезли його й там день і ніч охороняють, — додала Ярвен. — Але ж вони розуміють: якщо він вийде на волю, то шансів у них не залишиться.

— Отож-бо й воно! — підтвердив Йоас. — Тим-то Больштрем і хотів, щоб його вбили. Але Норлін усе ще був проти.

Ярвен кивнула головою. Малена трохи заспокоїлась.

— А тепер на хвилинку припустімо, — провадив Йоас, і голос у нього робився дедалі гучніший, дедалі схвильованіший, — що король вийшов би на волю. Як ви гадаєте, що б тоді було?

— Якби він потім ще й розповів, що з ним зробив Норлін? — додала Ярвен. — І що весь отой похорон — то такі собі хитрощі, щоб ввести людей в оману?

— І що все оте святкування дня народження — також хитрощі, щоб ввести людей в оману? — промовив Йоас. — Що Норлін не лише викрав короля, а й увесь цей час обдурював народ? Повірте мені, це б скінчилося таким бунтом… І тоді Норлін не мав би іншої ради, як постаратись якомога швидше втекти за кордон! Ніхто не любить, щоб його шили в дурні, навіть народ Скоґландії!